Алхимник тим часом, як вовк-сіроманець, по всіх містечках гасав. Він людей підбурював проти литовських панів та латинських ксьондзів. Коли повернувся, то дуже був невдоволений, що Сергій Стрілець прийняв наймитів. Але не став його намовляти, щоб він їх вигнав. Не хотів, аби ті щось запідозрили. А щоб не пхалися до кузні над ручаєм, де собі окублився Алхимик, він вчинив такі заговори та чари, що наймит страшно ногу повередив. А наймичка, коли навмисно близько пройшлася повз кузню, щоб зазирнути туди, впала на відра і обличчя собі сильно розбила. Після того обоє десятою дорогою кузню обминали! В такій спосіб Алхимник думав, що застерігся від усяких соглядатаїв та дуже цікавих проноз. Але за спиною того наймита стояв страшний чаклун самого вовкулаки Вітовта. От де була таємниця!
Все йшло ніби найкращим робом. Найкращий воїн Київської землі готувався до боїв і походів. Алхимник кріпив на срібний обруч золоті платівки корони. Наймити клопотались по господарству. У городі на Подолі тим часом об’явився небіж Білого Лицаря. Його свого часу за всякі веремії заслали на службу у південні землі, за Черкаси. Як воїн повернувся, то в перший же день совокупився із Сусанною, мов пес із сукою. І так вона його вподобала, та відьма, що всі його забаганки виконувала, тільки він оком мигне! Однак дурень той, хто думає, що ніби викрутиться, якщо відьма в нього закохалася! Рано чи пізно те відьомське кохання виявляється чимось страшним або гидотою незугарною… Той небіж був великий лайно і ледащо — ні чорта не хотів робити. Навіть у такій шляхетній справі, як навчання та щоденні оружні вправи! Ну, хіба це шляхтич?!
Білий Лицар страшенно лютував, бо небіж був єдиним його спадкоємцем. І сказав: коли той не візьметься добре до зброї, то він йому не відпише ні грошей, ні маєтностей. Це подіяло, і молодик заходився сікти лозу шаблею, штрикати мечем опудало. Та робив все ліньки, без запалу! І тоді дядько, тобто Лицар, споглядаючи його дійства, вирішив поставити проти нього одного із своїх слуг. То був парубчак, слуга на кухні. Хлопець безрідний, хоча з вільних, не кріпак. Його на ярмарку куховарка примітила і взяла собі в помічники. Це саме тоді трапилось, як Лицар витурив панночку з її мамкою на пасіку. Коли мамка була в садибі, вона разом з куховаркою стояла при печі. А тепер одна куховарка не вправлялась. Сусанна ж тільки кермувала та стежила, скільки монет на базарі витратили та чого й скільки взяли в коморі та в зимнику…
Отож на цього хлопця-кухарчука надяг Лицар доспіх, дав йому меч.і поставив проти небожа. І виявилось, що кухарчук хвацький і витривалий хлопець. Лицар сказав йому, щоб він захищався від небожа, а сам не нападав. Як небіж не старався, а не міг зачепити навіть по панциру клином. Кухарчук відбивав удари або ухилявся. Ну, і небіж його зненавидів.
Але не це головне. Головне ось що. Сусанна дістала зілля в однієї знахурки-чародійки і підпоїла Лицаря. Видно, вона, Сусанна, на своє відьомство не надіялась. Бо була хоч і відьма, а зайда галицька. Може, вона сумнівалась, що її галицьке вміння тут допоможе. Тому ще в тієї знахурки-чародійки купила й закляття, всі його потаємні слова. Підпоїла і закляла Лицаря. І він їй виказав, де сховав крижацький скарб. Але вона знала, що, поки він живий, їй не забрати того скарбу. І почала думати-гадати, ворожити й заклинати, як Лицаря погубити. І наворожила, що їй не можна труїти Лицаря. Бо тоді її злочин об’явиться і вона загине. Ще випало їй на кістках, як вона їх кинула, що хтось повинен втопити її господина. Сильна вона була у ворожбі! Бо любив Лицар смажену печінку з минів. І сам печерував їх на Корчуватому. І от, як стало більш-менш тепло, загадав Лицар своєму небожеві збиратись на риболовлю…
А перед тим на хуторі Сергія Стрільця сталося ось що. Алхимник уже зібрав корону, виготовив рукоять і наруччя шаблі. І подався по Україні гуртувати хлопців і виготовляти зброю. Бо в ковальстві він був чоловік вправний, хоч ніколи цього нікому намагався не виявляти… І тут — треба таке? — на Гробки ввечері біля Сергієвого хутора з’явилися привиди. Панночка і її мамка. Почали привиди шкрябатись у хвіртку садиби й проситись у гості до Сергія Стрільця. Він перелякався, не встояв перед їхнім скигленням і впустив їх… І вони цілу ніч мучили його блудом!
Перед світанком, як півень закричав, вони вийшли із садиби і за мить щезли аж десь у пагорбах. І так кілька днів підряд. Аж поки наймит не почув якісь тихі голоси та побачив світло з глиняних ліхтарів. Він не побоявся підкрастися потихеньку до тину, бо Алхимника вже давненько не було на хуторі. Почав наймит підглядати, що ж там, в оселі, відбувається? Ну, може, якби це була інша садиба, навіть багатша, то, може, наймит і не побачив би нічого. Але в Сергія Стрільця в будинку скельця у дубових рамах були — як сльоза! Паче вода джерельна — все видно! І він побачив, що Сергій Стрілець блудодійствує з панночкою на ліжку. А мамка без всякого сорому в одній лише сорочці ходить по світлиці…