З Ільком ось що сталося. Він був хлопець дуже здібний до куховарства. На весну не тільки помагав кухарці, а й сам часом готував. Але погано, що його зненавидів небіж за те, що Ілько, хлоп безрідний, та не дозволив себе жодного разу мечем зачепити. А найголовніше — кухарчук застукав небожа і блудницю Сусанну у старім сіннику. І вони боялися, що він їх викаже Лицареві. Ілько-кухарчук і гадки не мав про це з кимось патякати. Тим пак доказувати на них Лицареві. Знав-бо, що краще хлопу в панські лиха не пхатися.
Ці ж двоє змовників мізкували, як від нього позбутися! А потім Сусанна докумекала — підкинути Ількові в комірчину дорогого, шитого золотом гаманця. Цей гаманець Лицаревої доньки вона потягла з комори Лицаря. Якось Сусанна обпоїла його дурманним зіллям, зняла з нього ключика і відчинила скриню з коштовностями. Тут виявилось неймовірне — найцінніші речі і найкращі монети зі скрині поцуплено! Хтось випередив цю відьомську хвойду! Тільки литовська, польська та московська монети лишилися. Куди тому лушпинню до празьких ваговитих срібників?!
Сусанна, ця клята відьма, набрала жменю монет і тихо порозкладала на сходах, ніби хтось згубив їх, коли пограбував скриню. Тоді зняла вночі страшний гвалт. Лицар якраз повернувся підпилий з Гори — був злий страшенно. Влаштували трус усім, хто був у садибі І знайшли гаманця в Ілька. Лицар сказав своїм вовкодавам відшмагати Ілька й посадовити до зимника. А сам завалився далі додивлятись п’яні сни. Та чомусь йому далі сон не пішов. Буває таке — і голова від хмелю обертом іде, і слабість в членах, а от сон раптом пропаде і не може людина заснути… А може, то сам янгол смерті його підняв з ліжка й погнав до тієї кімнати, де Сусанна та небіж віддавалися блудові? Лицар вскочив до кімнати. Схопив зі стіни кончара. Погнув свого небожа. А що знаменитий вояк був добре п’яний, а може, ця відьма йому зілля в узвар підсипала і пригостила, коли він повернувся з Гори, тому він не тільки не вбив небожа з одного удару, він його лише в ногу поранив! Небіж схопився і кинув у дядька лавку! І так влучно, що попав просто по зубах. Усі передні зуби геть у друзки!
А Сусанна схопила зі стіни алебарду й Штрикнула клюгом Лицаря в шию. Він од них тікати.
Ілько тим часом якось примудрувався та виліз із зимника. Страж це бачив, та Ілько його випередив і по голові, по голові клятого татарина кочергою. Той брикнувся і замовк. Тільки Ілько вийшов, як на нього з-за рогу вискочив скривавлений Лицар з кончаром в руці.
Що була темрява й Лицар не міг говорити від ран, а сам Ілько був у гарячці, то він сплутав дядька з небожем. Ілько тікати за зимник. Лицар за ним, хрипить, кров’ю захлинається. Щось хоче хлопцеві сказати. Ілько в гарячці не помітив, як у кут заскочив. А потім обернувся та як ударить по руці та в черево Лицаря.
Лицареві перед смертю й голос повернувся. Шамотить, хрипить, а все промовляє:.
— Тікай звідсіля!.. Швидше тікай! Я тебе не виню і прощаю. Все це відьма влаштувала і мерзотник! На свою кров руку звів… Усе через те срібло, через той скарб із моєю коханкою злигався, тільки щоб довідатись, де скарби лежать! Тікай! Тікай кудись подалі і назовись іншим ім’ям… Бо якщо ти їх уб’єш — усе, тобі погибель… Він шляхтич, а ти холоп…
— Я людей підніму, і ми їх упораємо! — закричав Ілько.
— Не дозволю! Ніхто не повинен бачити мою ганьбу! Тікай до мого вчителя. Все йому розкажи. Ось тобі перстень. Покажеш йому, і нехай він тебе навчить, як усе робити… Тікай!
Ілько не сперечався із Лицарем, бо зрозумів миттю, що по судах його затягають, по узилищах замордують, «правду» з нього вибиваючи!
Він не став чекати, поки Лицар сам помре чи Сусанна вибіжить і доколе свого хазяїна німецькою алебардою…
Змовники вийшли з будинку. Почули, що Лицар харчить під тином, конає. Потягли його в будинок. Що було коштовного, позгрібали в міхи, приторочили до сідел і виїхали з Подолу. Ще до схід сонця пройшли крізь Печерські ворота. Бо там його друзі стояли на чатах. Такі ж халамидники та шахраї, як і сам небіж. Коли вони виїжджали із садиби, забули загасити свічку в коморі. Звичайно — поспішали, бо їм земля під ногами почала горіти! Будинок спалахнув, наче суха береста! Той татарин-сторож почав гасити пожежу. Стали люди збігатися. Певно, Лицар чи порох, чи ще яке зілля в будинку тримав. Бо як вибухнуло, то болонки другого поверху посипались і вбили двох служниць і тяжко поранили татарина-сторожа. Тіло Лицаря обгоріло, мов поліняка. Але все одно видно смертельні рани від шаблі та алебарди. Тому й вирішили люди, що небіж, Сусанна та Ілько — одна зграя головосіків. І навмисне пожежу влаштували, щоб багатством Лицаревим заволодіти й сліди сховати. Поранений татарин так свідчив.