Коли вони зайшли до людської, там біля казанів, біля печі поралась служниця. Місила тісто, як зрозумів парубчак, на локшину.
Хлопець все, що приніс, розклав на столі.
— Ну добре, я тепер пішов.
— Куди ти підеш? — здивувалась татарка. — Ти ж казав, що вмієш готувати всяку страву. Рибу тим пак. Якщо ти не хвалько, візьми і приготуй!
Парубчак роздягся, пошукав кілок на стіні, щоб повісити свою свитку, шапку й торбу. Закасав рукава. Перше, що він взяв, були ножі. Помацав, чи гострі леза.
Служниці не встигли озирнутись, як він відшукав оселку, підправив леза ножів. Заходився чистити і патрати рибу, відсікати плавці. Потім схопив тих трьох качок, яких притягли з базару. Наказав общипувати. А сам вже білував зайця, відкидав кишки. І все робив з такою швидкістю, що ті двоє навіть припинили скубти качок.
— Якщо мені стільки готувати, то й поміч справжня потрібна. Давайте помагайте!..
І, поки вони скубли качок, парубчак поклав рибу в казан, заправив і взявся домішувати і вибирати тісто на локшину.
Служниця повернула до татарки обличчя і підняла брови, питаючи: «Хто це? Звідки він?» А татарка нічого не відповіла, тільки хихикнула. Вона й тут, знявши з себе свитку, не розмотувала хустки. Хустка прикривала їй лице, тільки очі блищали. По очах було видно, що вона сміється над молодицею. Молодиця полишила свою качку, стала поруч хлопця і просто заглядала йому в руки. І тоді вже він засміявся. На кухні парувало, шипіло, кипіло, шкварчало. Полум’я в печі гоготіло. Парубчак то кочергою, то рогачем підправляв посуд. Виставляв одне, підставляв друге. Підгортав і розгрібав жар, підкидав дрова.
І, коли за якийсь час почав готові страви витягати з печі, почувся басовитий голос:
— А хто це?
Хлопець повернувся і побачив: на всі двері постав сильний, високий чоловік, вбраний у дорогий одяг, при довгім, вузькім мечі на поясі. Перш за все хлопець звернув увагу на меч. Низько вклонився, потім мовчки випростався.
— Хто ти? Чого тут?
— Мене Тимком звуть. Я допомагаю їм куховарити.
— Ану скуштуємо, що ти тут готуєш.
Чоловік покуштував локшину, потім юшку, відщипнув шматочок зайчатини, ще й смаженої качки.
— Ти в кого служиш?
— Ні в кого я не служу, господине мій.
— А чий ти? Холоп? Закуп? Вільний?
— Ні, господине, я вільний… Сирота…
— Ну що ж… Хочеш до мене в службу піти? Будеш куховаром?
— Як, господине мій, скажеш…
— Гарно в тебе виходить. Тільки дивись мені: щоб не крав і не байдикував. Щоб завжди був на місці, при ділі.
Як чогось забажаю, щоб мені зразу ж і зготував. Я люблю свіжу страву. Вчорашнього не їм. Зрозумів?
— Так, мій господине…
— Особливо рибу люблю.
— Так, мій господине.
— А платня буде тобі — одяг на рік, харч з мого столу і два гроші срібних на рік! Згода.
— Згода, мій господине.
— І головне — не красти.
— Я ніколи не крав, мій господине! Навіщо мені красти?..
— Ну годі, розбазікався! Зайвих розмов я не люблю. Що тут побачив, почув — нікому ані гу-гу, десь ляпнеш у місті — голову зніму! Вони знають… — кивнув широким підбороддям до татарки й молодиці, що стояли біля печі, сховавши руки під фартушки, і за кожним поглядом господина кланялись.
— Добре, мій господине.
— Так чия ти дитина?
— Батька звали Іваном, а матір Марією…
— То де вони подівались?
— Від матері я пішов. А батька не знаю, його татари посікли.
— Це в той наїзд?
— Так.
— Ага, знаю. Ми тоді багатьох відбили. Але багатьох так і не вдалося… Зате у мене ось це надбання! — Він простяг руку до татарки.
Татарка мовчки схилила голову.
— Ну, готуй страву. Сьогодні ввечері гості будуть. Що в тебе якнайкраще виходить?
— Гуска смажена…
— Візьми гроші на гусей. Зайди в будинок до ключниці. І щоб до вечора зготував. Гості після вечірньої служби прийдуть.
Розчервонілий, спітнілий парубчак витер рушником лоба, обполоснув руки над різанкою і, швидко вдягтись, проскочив через подвір’я до будинку одержати гроші на гусаків. Там зіткнувся лице в лице з кучерявим чоловіком. Аж скрикнув, побачивши його обличчя зі звернутим набік носом, вдавленим межи вилиць. Кучерявий невдоволено сплюнув, відтрутивши від себе парубчака. Парубчак же піднявся на ганок і застукав до дверей, щоб увійти. Двері самі відчинились, і перед ним стала ключниця, червона, з золотими нитками кирсетка під розкритою свитою, фартушина вишита червоними й жовтими великими квітами. Плахта картата, і коралі на шиї. Посередині палав справжній золотий дукач. Хлопець зустрівся з її насмішкуватим поглядом сірих очей з-під пухнастих чорних вій: