— Ну от і нам служитимеш. Тобі гроші на що?
— На гусей!
Одержавши монети, війнувся повз воротаря. Здоровило облаяв його, що летить мов скажений.
Хлопець, виправдовуючись, пояснив:
— Господар послав! Треба встигнути на базар.
Він купив трьох гусаків за півціни — їх не встигли продати за цілий день.
Поспішав з тими гелготячими гусаками за Щекавицю. Одна перекупка штовхнула другу:
— Шкода, що ти не бачила! Оно туди, за ріг, до Щекавиці побіг парубчак. Потяг аж три гусаки!..
— Що за хлопець?
— Такий, у ходаках, кобеняк темний. А шапка дорога — повстяна, з кунячим хутром…
Друга молодиця скривилась від тих патякань, наче їй кислицю дали розжувати.
— А чого ж ти мені раніше не сказала? Я б роздивилась, що то за хлопець…
— Так, нічого особливого. Зовсім молоденький парубчак… Не про нас із тобою. Замолодий і ще зелений… — хихикнула єхидно перекупка, яка тягла назад нерозпроданий товар. Заздрісно штовхнула порожній кошіль подруги. — Ти сьогодні все спродала. То, може, зайдеш? По чарочці перехилимо… Добрий медок піднесли мені селюки…
— Та ні, щось у мене сьогодні голова болить…
— От якраз і годиться випити, аби голова пройшла.
— Не вмовляй, — сказала молодиця з порожнім кошелем та й почимчикувала собі у завулок.
Увечері зібралося до садиби кілька лицарів литовських і польських. Вони служили у замку на Горі.
Конюх, двоє вояків, воротар русоволосий із татарським лицем і обидві служниці смакували виробами нового кухаря в людській. І лише він бігав то туди, то сюди, то на кухню, то до істобки, то нагору — до світлиці господаря…
Коли опівночі скінчилося частування, господин проводжав гостей відповідно їхньої вельможності — чи лише з ганку, чи до воріт, чи за браму на вулицю.
Отоді ключниця-молодичка вхопила за руку нового кухаря:
— Я тут ключниця. Але, власне, все господарство на мені. Головне твоє діло — готувати і мовчати. Що б тут не коїлося. Хоч раз писнеш — тобі амінь! А так — господин щедрий. Слуг не мордує. Хіба починають базікати зайве… то з ними завжди щось трапляється… Одного кінь вдарив, як той п’яний у стайню завалився… Підковою у скроню. Другий, теж п’яний, втопився у калюжі, отам за рогом під час зливи. Третій упав з копиці на вила… Зубці дерев’яйі, а бач, серце протнули… Всі вони були дуже балакучі… А ті, хто не патякає багато, бач, як добре живуть… Дивись — на всіх новий одяг… Навіть рабиня-татарка і та он як убрана. І перстень у неї срібний. Бачив?
Новий кухар кивнув.
— Отож-бо воно! А головне — будь весь час на своєму місці… Можеш іти. Тобі постелять. Спатимеш разом із вояками…
Ще й не дніло, першим прокинувся новий кухар. І почав готувати із залишків вчорашнього учту сніданок для челяді. А заразом і обміркувати, що б його спорядити для господаря. Вночі, як скінчилось частування, той нічого не замовив, а сам не став лізти перед очі хазяїна. Тому вирішив зробити затірку, всмажити добру яєчню із салом та подати житнього хліба й кислого квасу. Коли його гукнули із господаревого будинку, він усе поставив на тацю і обережно поніс. Господар вийшов при повному уборі і потяг широкими ніздрями повітря.
— Диви! Нічого йому не казав, а він вгадав, що мені треба! Тобі хто-небудь говорив?
— Ні. Всі ще спали. Вони своє їдять, від учорашнього… Це я для тебе, пане, спорудив! — і шанобливо вклонився.
— Добре, дуже добре… Побачимо, як далі буде… Спочатку всі старанні.
Тут з’явилася молодиця, і він гукнув їй:
— Ти за ним приглядай, щоб завжди був такий, як сьогодні!
Кухар вклонився і вийшов далі розпоряджатись на кухні. Обидві служниці, побачивши, як молоденький кухар береться до справи, своєї роботи майже не порали, тільки робили вигляд, ніби допомагають, а насправді байдикували.
Двері рипнули, і вступила молодиця у своїй білосніжній свиті, обережно піднімаючи поли, щоб не забруднити. Вона мовчки підступила до служниць і, не міняючись в обличчі, врізала по шиї татарочку. За нею і другу служницю. Тихо казала:
— Ану допомагайте йому!
Після того, як ключниця дала їм прочухана, кухар зміг трохи передихнути. Вийшов на подвір’я подихати повітрям. Побачив — на рівному майданчику біля конюшні стоїть ставний, широкоплечий юнак. З тупим мечем. Проти нього з таким самим затупленим мечем стоїть господар дому. Навчає, як треба завдавати удари. Юнак повторював його рухи, але нездало, мляво. Його вчитель був удвоє старший за нього, а робив це швидко. Молодик не міг ніяк за ним устигнути.