— Можеш іти, я трохи полежу після мовниці. Так що можеш іти до вечора. Але як почнуть дзвонити до вечірньої, щоб був на подвір’ї.
Він прийшов на Кожум’яки і заскочив за корчму. До неї впритул нахилилась довга, з чотирма дверима хата під грубим дахом, порослим зеленим мохом та жовтими грибами по піддашшю. Обережно застукав у ті двері, де жила перекупка. Але звідти нагло вискочив підпилий чоловік у сорочці поверх штанів. А штани тільки на одному очкурі тримались. Бо сорочка була висмикнута із штанів спереду і збоку. Не говорячи ні слова, Тимко навіть не встиг прикритися, як одержав по вилиці кулаком. Тимко впав на призьбу. А цей чоловік нахилився і замахнувся знов затопити хлопцеві в лице. Тимко встиг вчепитися йому в руку, підвівся. І, підвівшись, щосили вдарив головою у широке, дзюбане лице цього п’яного мужа. Той лише гикнув і дав Тимкові по вилиці зліва. Тимкові аж зелені іскри вибухли в очах. Він звівся навшпиньки і врізав головою в підборіддя п’яного. Той знову гикнув і ляснув Тимка правицею по шиї. Хлопець захитався і осів на призьбу.
Тут вибігла молодиця в одній сорочці й, простоволоса, вчепилась ззаду в чоловіка.
— Та що ти, дурню, робиш?! Чого до дитини причепився?
— Це до тебе, хвойди, це до тебе!.. Я знаю: ти шмаркачів більш за все полюбляєш! — кричав і собі підпилий чолов’яга.
Відпустив Тимка і вхопив молодицю за душу і почав товкти об стіну. А вона його вговорювала:
— Йосипе, Йосипе… Та май сором… Мене, жінку, до хлопчиська приревнувати? Ну як таке можна в голову брати?! Де ж це видано-бачено? Ти просто сказився!.. Хлопче, йди геть… Бачиш, людині з хмелю казна-що верзеться!..
Тимко отямився і здогадався, що якось треба викручуватись, що вона робить вигляд, наче не знає його, і він сказав:
— Я хотів спитати, де тут живе кравець Микита. Мені сказали, що він добре свити шиє. Мені треба свиту пошити.
У мене гроші й на сукно є… У нього, казали, є добре сукно.
П’яний чолов’яга обернувся.
— Микита? То якого біса ти сюди поліз?!
— Я недавно в Києві…
— А я думав, що ти її крутіль! Їй-богу, думав!.. Убив би!.. Але твоє щастя… Ти вибачай, що я тебе трохи того… зачепив… Іди собі, йди… Микита не тут… Його треба шукати за тим ярочком…
Добре побитий, обидва ока запливли багряними пухлинами, пішов Тимко на торжище, яке вже розрідилось і змаліло.
Побачив подругу чорноокої перекупки і спитав, чи немає в неї маку.
— Це ти весь час по базару з гусаками бігаєш? — вона відказала, посміхаючись єхидно.
— Чого це я? — обурився Тимко.
— Ти одній молодиці подобаєшся. Правда, вона вже стара. На цілих три роки старша за мене… Кажуть, що ти десь служиш у великого пана?
— Та я, їй же богу, не знаю, чи він великий, чи малий. Я в того Лицаря служу отам, під Горою… Так ото й кажу — мені мак потрібен.
— Є мак, є! Ось із горщик лишилося. Може, до мене додому прийдеш? Там у мене чимало маку… — говорила про мак, а сама уважно розглядала міцну й зграбну постать парубчака.
Сіра, вся в зморшках, тільки очі жваві. Виглядала вона старшою, але погляд у неї веселий. І щось у ньому було таке злодійкувате.
— Як буде потрібен ще мак, приходь до мене додому. У мене хата оно там! Четверта хата від церкви праворуч, якщо звідсіля йти. Хата, правда, старосвітська, маленька, зате своя, а не найманий куток, як у декого…
— А зайду, якщо мак буде смачний.
— Що ти з ним робитимеш?
— Коржики з маком.
— Як?! — здивувалась перекупка. — То ти все вмієш? І навіть коржики?
— Всього ніхто не може знати. Все тільки Бог уміє. А я тільки трошки… куховарити.
— Ну й ну. Цікаво, цікаво! Як же то буває, щоб такі парубки та й куховарську справу знали?.. А ти до кухарського цеху вже попросився?
— А чого мені туди проситись?
— Як чого? Ходитимеш на свята на братчину! Коли хто скривдить — заступляться. Спочатку учнем тебе запишуть. А витримаєш іспит — станеш підмайстром. А може, як ти такий здібний, та ще вина не дудлитимеш, то на майстра спроможешся!
— Мене до хмелю не тягне. Він мені ані гидкий, ані добрий…
— Ну то до баб тягне! — хихикнула перекупка, підморгнула Тимкові, і він геть зашарівся. Перекупка того не помітила, бо лице хлопця було й так червоне від ударів.
Вона попорпалась у луб’янім козубі і видобула звідтіля плаский шмат свинцю.
— Приклади собі під ліве око. Бо так розпливеться, що завтра вранці не розкліпиш повіки. Хто це тебе?.. Господар?..