І до самого обіду й пальцем не торкався карт. Тільки час від часу полишав свої клопоти й споглядав карти з веселим лицем.
Книжникові їсти хотілося, аж починало часом нудити. Проте він не заходився коло печі, а взявся до свого діла. Перш за все перерахував аркуші паперу і прикинув, скільки зошитів він зробить, якщо аркуш зігнути вдвічі і вчетверо. На два однакових «Одкровення» вистачить, якщо списувати не дуже великими літерами напівуставу. Але тоді бракуватиме на карти. Звичайно, для простої гри їх можна і на бересті вималювати. Та, по-перше, не буває двох однакових шматів берести. І в такі карти «на інтерес» ніхто з тобою не сяде грати. По-друге, берестові кому продаси, як раптом скрутно стане?! А от паперові, якщо для них вирізати добрі дерев’яні форми, можна надрукувати, і не один раз. І, продавши, мати якусь копійку. А ті форми-дощечки, ніби для тонкої вибійки, при собі носити, якщо їх тонко-тонко обтесати рівним теслом, перев’язати-перетягти ременем щільно. І будуть ТОДІ вони як невеличка товста книга. Робота гарлива, тонка. Повністю різати лише тузів, королів, дам та лицарів. А значки мастей — тільки по одному. Змастивши фарбою, відтискуй їх на папері скільки тобі треба: шість — шістка, вісім — вісімка, десять — десятка.
Книжник обережно вирівнював і перегинав аркуші міцного й цупкого паперу. Пучками пальців, а вони були в нього украй чутливі, відчував: папір добре проклеєний. Він не помилився тоді в лавці, коли обмацував зразки з різних пак, що їх привезли венеційці до Києва. На такому папері атрамент лягатиме рівно, не повзтиме, як на польському чи німецькому.
Обережно перегинав аркуші двічі. На згинах вирівнював кістяним ножичком, зробленим із довгого ведмежого ікла. Подумав, подумав і вирішив: для себе можна й малесеньку книжечку зробити. Вона незгірше виглядатиме, ніж велика. Адже можна тонким пензликом вималювати і тонким пером так виписати, що буде не книга, а справжня золотарська річ. Та й легше таку книжечку вберегти і з собою носити. І тоді без зайвих витрат вистачить паперу і на карти.
Віконця мірошникової хати були невеликі, й на стіл досить світла падало серед дня. А тільки сонце починало котитись до обрію, в хаті ставало сутінно й доводилось присмерк розбавляти свічкою.
Книжник був людина досвідчена і зразу без похибки вибрав розмір літер і пробілу між рядками. Щоб ніде не схибити, наклав на аркушик дерев’яну рамку із туго напнутими струнами. І, по струнах посуваючи, кістяним ножичком розліновував цупкий папір. З папером треба поводитись обережно. Ледь де перетиснеш вістрям — і вже буде глибока риса. Вона одна зіпсує цілий аркуш! Це вам не шкіра-телятина. Проведеш, як проріжеш, шильцем рису через увесь аркуш пергаменту — і ніякої порчі! А з папером, хоч він і венеційський чи генуезький, треба бути вкрай обережним. Як зготував все до письма, то відчув непереборну дрімоту. Але, перш ніж влягтися на лаву, все ж зачинив двері на добру запору та ще й клином внизу біля бігуна застовбив.
Книжник спав, і йому снилось списування в одному московському монастирі. Переписував «Діяння апостолів». Забаглося йому показати своє вміння та хист, то він і буквиці поприкрашав всяким зіллям: і крином, і виноградом, і волошками, і калиною. А на берегах сторінок вималював малесеньких вершників, левів та різних птахів, від орлів до удодів. Чернець, що відав книжним начинням та фарбами, уважно придивлявся до старання молодого киянина. Довго короткозоро приглядався до всіх буквиць, візерунків та малюнків. Пішов із скрипторія, проказуючи із здивуванням: «Не книга, а справжній вертоград з квітами». А після обідньої служби викликали Книжника до покоїв єгумена. Єгумен довго й докладно розпитував Книжника про все його життя. І про книги, які він переписував у Києві. Слухав єгумен, приязно киваючи, особливо коли про Вітовтові утиски оповідав Книжник. Кивав також, коли розповідав про Володимира Ольгердовича, як той хотів утвердити грецьку віру й не давав волі латинським патерам. Коли Книжник скінчив, єгумен замислився, правицею показуючи, щоб молодик помовчав. Вирік зрештою, втопивши у засмагле лице сірі жорстокі очі, не посміхався вже.