Перед самим світанком Сусанна зчинила галас, що хтось заліз до Лицаревої скарбниці. Сусанна галасувала більше за всіх. Кричала, що треба зараз же шукати, і просто тут, у садибі. Бо вона сторожко спала і не чула, щоб хтось із садиби виходив. І собаки не гарчали — значить, свій!
— Тихо! Не здіймай гвалту! — зупинив її Лицар. Татарам сказав: — Хлопці! Огляньте подвір’я — чи є сліди до паркану?
Татари та Йонас вийшли, а всі чекали, що ж буде далі. Йонас швидко повернувся і щось сказав Лицареві на вухо. Повернулись татари і привели Роузу та Ілька. Кажуть, Ілько зробився мов печений рак, а Роуза без кровинки в лиці. Тепер усі бачили, що в татар точно жовта шкіра.
— Господине наш ласкавий! Слідів немає. А ці в мовниці блудили.
Лицар махнув рукою, щоб їх не тримали.
— Ганьба! У моєму домі було тільки дві крадіжки. Одна тоді, коли Володимирко геть забрався. Тоді весь Поділ і замок довідались про мої справи. Друга крадіжка — сьогодні. І я не дозволю комусь пхати носа в мої справи. Ми самі все розплутаємо. Щоб не падала ганьба на ваші і мою голови. Шукатиме Йонас. А ви всі будете свідками. Почнемо з челяді.
Всі з дому пішли до істобки.
При трусі в челяді виявилось багато дрібничок. То ложка, то монета, то перстеньок, то гребінець, то гудзик цяцькований. Більше за все всякої всячини в татарочки Роузи. Вона зовсім сіро-жовта стала. Але ні писнула, ні сльозинки не пустила. Та й речі свої хитро ховала — в глибокій щілині під вікном. І скіпкою забила. Обшукали конярів. Теж якісь дрібнички з панського гаразду. Тоді Лицар спитав у вояків, чи дозволяють вони у їхніх речах трус влаштувати. Вояки спокійно згодились.
Всі посунули до їхньої половини.
А кухар Ілько жив у одній клітині з італійцем. В такий спосіб Лицар нагородив Ілька — платню йому не підвищив, а сказав жити разом з італійцем. Так і вийшло, що першим оглядали речі Ілька. Тут і виявилось — гаманець був у підкладці Ількової старої шапки.
— Так, — сказав лицар. — Хлоп, хоч його озолоти, все одно злодій.
— Сеньйоре, чи можна подивитись на роботу? Це венеційська робота, здається, — зголосився вояк-італієць.
— Чого це — здається? Венеційська! — обурився Лицар на слово свого вояка більше, ніж на Ількове злодійство.
— Мені здається… Можна подивитись?..
— Бери, — кинув гаманця, — дивись!
Італієць впіймав гаманці і підійшов до вікна. Довго дивився, обмацав кожен рубчик.
— Сеньйоре! Це фальшивий сап’ян. І робота не венеційська. Скоріш за все — німецька підробка. Крім того — заважкий він на таку товщину. Ніби в ньому не срібло, а золото…
— Дай-но сюди! — забрав Лицар гаманця і розв'язав торочки з парчі.
Лицар підійшов до столу і витрусив гаманець. На дошки висипались золоті. Так і засяяло! Всі були вражені. Але більше за всіх сама Сусанна. Вона аж руками сплеснула, рота розкрила… але тільки застогнала.
Лицар обернувся до неї і спитав:
— Що?!
— А нічого… Золото.
— І я бачу, що золото… Йонасе, шукай тепер скрізь. Може, ще якусь цікавинку знайдеш?
Справді, Йонас знайшов перстень із чорним різьбленим каменем.
— Звідки у тебе перстень? У кого вкрав?
— Подарував один воїн. Він сказав мені: «Візьми, спадкоємець!» і дав мені перстень у руку.
— Тобі? Чий же ти, похлібнику й злодюжко, можеш бути спадкоємець?! — Лицар аж захлинувся, нічого не міг далі вимовити. Аж лицем посинів. — До холодника! — зрештою, віддихавшись, гарикнув татарам. — Нехай посидить і подумає. Завтра я сам його допитаю. І мені треба добре помізкувати. А ви всі йдіть і робіть своє діло.
Того дня на снідання ще була добра їжа. Потім Лицар поїхав до замку із своїми вояками. Кажуть, був того дня дуже замислений і мовчав.
В обід він повернувся додому і за обідом все випитував Сусанну, чого вона здивувалась, як побачила золото.
— Воєвода мене увільнив на завтра від служби. Тільки щоб усі мої хлопці були в замку при ньому. Завтра мені належить все розвідати. Про гаманець, про золото, про перстень. І про Ілька, і про Роузу, і про… — він дуже пильно подивився на Сусанну, — і про тебе, серденько… Мені доповіли, що знахурки вже повернулися до Києва. І їх питатиму. Все, що мені треба, все з них вичавлю. А післязавтра поїду по минів у Корчувате. Прийде Климентас — скажи, щоб приготував сакулю на рибу. Хоч трохи від усього відпочину…