Пожежу помітили сусіди. Почали калатати до брами. Ну, звичайно, їм ніхто не відповів. Тоді довелося брати приступом Лицареву садибу. Взяли чоловіки дубовий болонок і з розгону вдарили в браму! Куди там! Тільки з п’ятого удару висадили стулки брами! Я на власні очі бачив болонок — отакенної товщини дуб!.. І обгорілих мерців бачив — їх попоною накрили. Вони в ряд лежали. Я найбільше злякався запаху смаженого тіла! Ні їсти, ні пити не міг цілий день! І не спав цілу ніч! Мене нудило все, а от виблювати не міг… Дивно, як Бог влаштував людину — злякався духу трьох чужих людей! А коли прийшов кривавий Єдигей і спалив нашу вулицю і смаженим людським м’ясом смерділо до небес, жодного страху не було. Не нудило, а їсти й пити страх як хотілося! Ні в мене, ні в батька! Так він мені й сказав. Ми з ним лише про втечу думали. І втекли, бо нічого не боялись!
Та повернімося до Лицаревої садиби! Люду назбігалося — жах! Я пропхався, проліз вужем межи людей. І що то значить — кмітливе базарне дитя — весь час на людях, весь час серед громади. Всі з’юрмились навколо мерців, а я поліз до зимника, бо мені кортіло все обдивитись. Саме почув — щось у зимнику камешиться. Хитро був у них дерев’яний замок зроблений. Я після Єдигея таких уже ні в кого не бачив. Довго порпався із замком та відкрив його без чужої помочі. Відчиняю двері — стоїть навколішках перед дверима здоровенний татарин. Мурмотить свої бусурманські молитви, здіймає руки, а тоді падає ниць. Він сидів і молився їхньому Богові, поки не приїхали із замку вояки Лицаря. Тоді той здоровило татарин впав навколішки перед Йонасом. Це теж був родич Лицарів. Обіймав Йонасові чоботи і просив пробачення, що він не вберіг господаря від смерті. І просив пробачення, що не встеріг кухаря Ілька. Казав Йонасові, що Ілько чаклун, бо він господар чарівного юдейського персня.
Вояк той, Йонас, був чоловік забобонний і всяким базіканням про чари вірив. Ну що з нього візьмеш — він родом аж із Жмуді. Підняв із землі татарина і каже йому, я сам чув, таке:
— Не переймайся! Нема на тобі вини — якщо вони мого брата обдурили і в оману ввели, то тут тільки нечиста сила постаралась! Людині не під силу!
Я побіг до батька і все розповів йому до слова, що чув. І оповів, що бачив на власні очі. А він тоді мене в обід покликав у зарості шелюгу над самою водою. Показав мені повну жменю монет! А тоді сказав: «Тримай руки розриті!» і почав перекладати мені на долоні срібло. Три лядські півгроші, три литовські денарії, один празький щирий грош, п’ять дєнєг московських, татарських дєнєг чотири і дев’ять лівонських шелягів! Собі лишив дві дєньги.
— Це все твоє! Якщо до наступного Великодня збережеш — я ще додам срібла і купимо тобі сад над Глибочицею. Старі яблуні викорчуємо, нові посадимо. І виноград закладемо.
Хоч я був малий, зрозумів — батько мене випробовує великою спокусою. Бо я дуже на матінку схожий. А вона, царство їй небесне, була ну така язиката — ніякої таємниці не втримає до вечора! І завжди всіх винить у всьому, а сама вона — свята і безвинна мучениця. Ще мені батько сказав:
— Все як у ліпших людей вчинимо. І мито сплатимо війтам у раду, як закон вимагає. І на твоє ім’я папір запишуть!
Про мого батька, бувало, патякали на базарі, що він побріхує і людей дурить. І ще мені батько сказав:
— Сховай так, щоб зразу віднайшов! Тільки часто не перевіряй. Бо наведеш на скарб злодіїв.
Я витримав усі спокуси і зберіг срібло. Після того батько всьому мене вчив і до всього допускав.
І садок ми купили. І на другий рік по Єдигеєвій пошесті ми з батьком продали п'ять міхів яблук і корчагу вина. У нас вино не гірше, ніж у печерських отців. Звичайно, не таке, як грецьке з Криму, але все до пляшки у нас розкуповують.
А з тими що сталось? Та що — Сусанна, як гроші скінчились, втекла від Климентаса. А його друзі-пияки десь зарізали. Чогось не поділили.
Ілько ж повернувся до Києва і став поважним міщанином. До нього навіть літні люди, як хотіли смачно поїсти, приходили. А служити він більше нікому не служив, хоча йому й великі гроші сулили.
XI
Золотий змійовик
— Господи! Скільки в світі омани, брехні та диявольської спокуси! Найкраща захисниця проти диявольщини — наша християнська віра! І щира молитва — могутня захисниця християнської душі. Також рятують людей чудотворні ікони. Вони — як фортеці неприступні на шляхах сатанинського війська. Тому-то люди прагнуть завжди придбати собі чудотворні ікони. А коли й загарбати чи хитрістю заволодіти чудотворними. От хоча б така історія: мати Мономахова привезла із Цареграда до Києва ікону Божої Матері. З нащадками Мономаховими ікона потрапила до Галичини. Коли Львів остаточно став хилитися під ляхів, домінікани вициганили в Данилових нащадків цю прекрасну ікону. І поставили в своєму храмі.