Може б, і вийшло що з київським престолом, може, і допоміг би Сергієві Стрільцю золотий оберіг стати володарем Києва. Може б, і допоміг йому і порадою, і хитрістю, і чарами той Алхимник. Та тільки, перш ніж з'явився Книжник, познайомився боярин Сергій з донькою литовського Лицаря. Хоч Лицар і литовець, а народився у Києві. Був воїн знаменитий. Тільки жорстокий, пожадливий і гонором вирізнявся. Бо сам король лядський Ягайло, бачите, його в лицарі посвятив! Жінка в Лицаря теж литовка. І так само, як і він, народжена в нашій землі. Її батько був чоловік не простий — барон, із нобілів. Тільки на ній од самого початку прокляття висіло — вона все дівчат народжувала. Але не це головне — всі були вже мертві… Аж нарешті народила живу і здорову дівчинку. Перед неї, може за півроку, її покоївка народила безкоровайну дитину. А господиня боялася, що того хлопчика Лицар признає за свого і всиновить. І от найняла господиня циган. Це чортове сім'я тоді в нас тільки з'явилось, і не всі ще християне розуміли, яка гидота до нас приперлася… Цигани вкрали в покоївки дитину.
Лицар про те якось провідав. Може, через ворожку. Може, ксьондз йому підказав, що то його жінка підкупила циганів, аби вони вкрали й завезли кудись дитину. Лицар не один раз блудив із покоївкою своєї дружини. Він справді зрадів, коли вона народила сина. Почав замишляти, як би кому із вельможних прилаштувати в годованці. А тут цигани й украли дитину. Лицар як обісів. Від того часу мордував жінку повсякчасно тілесно й словами, ганьбив і принижував при всіх. Та дворова челядь у нього була вишколена — всі перед ним тремтіли. А водночас і любили, бо він їх добре жалував. Потроху дійшла жінка до того, що в зашморг полізла. Щоправда, поховали її, ніби вона впала і голову розбила. Та всі знали, як воно насправді сталося. І ксьондзи покрили гріх. Не хотіли своїх перед нашим людом на ганьбу прирікати.
Лицар на свою доньку Магдалину не звертав ніякої уваги. Можна сказати б, і бачити її не хотів. Не чіпав і не лаяв, поки не привіз цю галицьку відьму, цю блудницю невтомну — Сусанну. Як він її здибав? Повертав із війни з німцями-лицарями. У тій війні страшенно розбагатів — захопив німецький віз смолоскипів. Це про людське око. Насправді ж — привіз скарбницю ковальовської комтури! І сховав монети під смолоскипи. Всім показував, яку здобич із своїми людьми взяв. Йому здавалось, що він усіх обдурив. Сатана не дрімав — підкинув йому на дорозі Сусанну — відьму і шалену блудницю. Із самої Галичини відбувала вона прощу відьомську на Лису гору… Трухала наша відьма на Лису гору. Вони з усіх наших Україн туди збираються: і з Галицької, з Подільської, з Волині і зі степу, з Полісся, навіть із Червеної Русі. Диявол не спить. Диявол розставляє і найхитрішим свої пастки. От сатана й підкинув на дорогу перед Лицарем хтиву відьмачку, щоб вона обкрутила хитруна і посягла на його срібло-золото. Не тільки я кажу, що Сусанна була відьма. Сусіди говорили і просто чужі люди, ніби бачили, як вона крізь димар вилітала і прямувала на їхній шабаш на Лисій горі. А може, й на Бусовиці. Потім у сусідів, поки вона господарювала в Лицаря, пропадало молоко у корів. Не раз і не два перекидалась вона на чорну кішку. Хоч волосся мала світло-русе, аж ніби полове, а очі справді, як у кішки, зелені. І здоровенні, отакенні завбільшки. Хтивість не можна уявити — злягалася з ким могла і де могла. Навіть одного разу, розповідали люди, під час банкету зайшла за відхилені двері і, схилившись ніби над діжкою із квасом, підставилась одному пахолкові. Що в неї було відьомське — вона не чекала, коли до неї почнуть залицятись. Перша заманювала чоловіків у свої пелени. Звісно, ніяка жінка, якщо вона не відьма і якщо їй сатана не підсобляє, не зможе такого вчинити. І потім вона зовсім не старіла! Це й Алхимник свідчив. Він її після Єдигеєвої навали бачив, вона зовсім не постаріла. На що вже був зух, але й він злякався — виглядала точнісінько так, як її вперше побачив! Жодної зморшки за всі роки їй не додалося! Потім таке — вона ніколи не стомлювалась. Ні від блуду, ні від хатньої праці, ні від довгої мандрівки. І ще один доказ — усі без винятку постраждали, з ким вона стикалася. А вона вислизнула із залізних лабет долі й опинилась десь аж на Холмщині — неушкоджена, непостаріла й жива!.. Донька Лицаря Магдалина її зненавиділа від першого кроку. Щодня знімала бучу! Гвалт і гармидер! Магдалина будь-що хотіла вижити її з оселі. Але Сусанна так догоджала, так догоджала своїм єством блудодійним підстаркуватому Лицареві, що він аж умлівав.
Ну, а коли донька ніби побила Сусанну так, що та не змогла до Лицаря в ліжко залізти, то він вислав доньку свою на пасіку. Разом з нею відіслав і мамку, її годувальницю. Пасіка стояла недалеко від Либеді за горбами. Під тим знаменитим липовим гаєм. Жив на хуторі старий пасічник — він і сторожа, він і робітник, він і підпора скривдженим бабам… Панночка Магдалина від образи і безсилої люті почала проклинати батька, свою загиблу матір і навіть стала ремствувати на Бога!.. Коротше кажучи, нечиста сила нею опанувала! Бо, коли починають у гніві проклинати і батька, який би він не був, і на Бога ремствувати, що несправедливо її карає, тут добра не чекай — за першою спокусою прийдуть легіони дияволів! Сатана ніколи не спить! Бо сатані відпочинок не потрібен! Немає йому втоми у підступах та розкиданні спокус!.. Отож донька Лицарева цілими днями то голосила, то проклинала Божу волю… Тим часом на хуторі з’явився лікар Окиша. Він був і за похлібника Сергієві боярину, і лікував його, бо в Сергія Стрільця часом боліла голова — його ще на Ворсклі вдарили келепом по тімені.