Якимось чином мамка панночки взнала, що Окиша на хуторі в боярина. Мамка й прийшла до нього по допомогу. Боялась вона, що панночка Магдалина накладе на себе руки. Бо дияволи вже добре обсіли панночку. Хоч не могли зовсім подужати, та не покидали її ні на хвилю.
Окиша прийшов і побачив, яка вона красуня. А сидить на пасіці, мов на засланні, і в самотності скніє. Отут диявол і вдихнув йому в душу спокусу! З цього, власне, все й почалося! Але ж як хитро діяв диявол — Окиша був п'яниця. Кажуть, що всі п’яниці однакові. Я кажу — дурниці! У кожного п'яниці є своя вада, якесь найслабіше місце. В Окиші теж була біда — хміль не відбивав у нього ні лікарської вправності, ні хорошої пам'яті. І не старив передчасно його тіло, як ото всіх п’яниць підточує… Хміль відібрав у нього всяку здатність не тільки до бездумного блуду, а й до звичайного дітородження. Але ж я кажу — хміль над ним дивно посміявся. Розумом він як лікар і як муж одразу зрозумів: панночка потребує будь-що любовного єднання! А що сам був нездалий через своє пияцтво, то зразу ж вирішив звести їх — боярина Сергія і панночку Магдалину!.. Не знаю, брехати не буду, бо вже й тоді ніхто не знав, але якимось там робом затяг Окиша свого господаря і благодійника славного витязя боярина Сергія на пасіку. Ще раз треба сказати — це всі свідчили — мужність боярина Сергія не мала меж. Я особисто знав одного знаменитого жебрака з-під Печер.
Він теж воював проти ордену. Той каліка бачив у бою Сергія Стрільця. Стрілець Сергій під’їздив просто до ворожих шанців, спиняв вороного і бив стрілами ворогів. Без похибки. Той каліка мені казав: «Його лук ніхто не був здатен нап'ясти». Стріли з того лука пробивали крижацьку броню, мов бив із куші! І кінь у боярина Сергія заворожений — бій гримить, січа гуркоче громом, брязкіт страшний, німці і з гаківниць палили, — а кінь не шарпається, не вихає. Жодного дотику вуздечки, жодного стискання ніг! Кажуть, власне, хто зараз знає? Казали тоді — перед походом Сергій Стрілець водив свого вороного до одного знахаря аж у Звіринець, щоб той йому заговорив октаза. Я думаю, тому знаменитому жебраку, колишньому воякові, ні до чого було брехати, але він свідчив: боярин Сергій збив на землю німця-лицаря з коня. То лицар відбіг у кущі, вихопив у латника кушу і почав її напинати. Сергій скочив з октаза і кинувся з келепом у чагарі. А кінь, мов пес, за ним іде! Упорав боярин Сергій лицаря. Кінь підбіг до Сергія і сам перед ним прихилив коліна. Господар сів на коня і помчав далі битись!..
Ворогів найсильніших, найвправніших не боявся боярин Сергій… А от жіноцтва боявся. Аби не виказати, що він їх лякається, уникав їхнього товариства, як тільки міг. Отож затягнув його Окиша на пасіку. А тим радість нечувана — гості! Пасічник та мамка почали гостей пригощати. Окиша вмів зуби заговорювати і підпоїти співбесідника. Скоро вже і пасічник, і мамка були добряче підпилі й не збирались іти до молодят у світлицю… Я й кажу, що, тільки панночка Магдалина відкрила вуста, біси проникли в неї. Не встигли за мамкою двері зачинитись, вона зразу схопила боярина за руки і в сльози: «Ти мій ясний соколе! Моє кохання і моя смерть! Яким тебе чорним вітром на мою бідну голову принесло на цей убогий хутір!..»
Боярина наче стій напав — сидить і не може від сорому ні вуста розтулити, ні рукою поворушити. Вона, таке побачивши, знахабніла вкрай — сіла йому на коліна, руками обвила і давай цілувати! Та з таким завзяттям, що в бідного боярина губи спухли, а на шиї вона йому синці понаставляла. Допалася до бідного звитяжця, мов вовчиця до свіжатини!.. Панночка була правдивою незайманицею, але якщо в дівицю увійдуть біси, то вона може таку саму радість від блуду мати, як і розгуляна хвойда!.. Крім того, потім її мамка згадувала, що вона просила їй все-все розповісти про залицяння чоловіків до жіноцтва і про гріховне злягання. Мамка була нівроку гарна молодиця, хоч їй було майже сорок років! Певно, тому, що тільки один раз понесла і один раз народила. Після пологів вона жодного разу не вагітніла, а скочити в гречку любила.