– Так і треба, – каже дід, – на те ми січовики, щоб усе витерпіть: тим-то ми нічого й не боїмось!
– Тривайте, – каже чорт, – скоро й на вас нападе велика халепа: не допечемо вас вогнем, так проберем морозом.
– Де ж ви того морозу добудете у пеклі? – пита дід.
– Еге, у нас нема, так у вас є, – каже чорт, – ми вам такого чоловіка вигадаєм, що гірший ще буде від самісінького чорта! ..Він вам нажене холоду, – побачите! ..Та нехай вони сказяться! Мені тепер, як кажуть, не до солі... Що то робить моя Одарочка?
– Скажи мені, чорте, – спитав дід, – чи вона у своїх тілесах, чи, може, перекинулась у таку гарну дівчину, як ти у козака?
– Ні, – каже чорт, – вона такою уродилась: нехай хоч царицею перекинеться, то кращою не буде! Одно тільки у неї негарне: легко її збити з грішного пуття.
– Якби не катержний, анахтемський хвостик! – пробубнів дід та й задумавсь.
Отак розмовляючи, йдуть собі лісом, а тут із-за кущів то виткне морду лісовик з зеленою, як трава, бородою, то вискочить вовкулака, підперезаний червоним поясом, то стрибають з гіллі на гіллю упирі у німецьких галанцях, і всі ж то низенько і привітно їм кланяються. Далі як пішли понад Лиманом, то й перелічити не можна, що тих чортенят повискакувало з болота.
– Здрастуйте, дядечку! – озиваються до чорта, а діда так жахаються: бачать, що запорожець.
– Не бійтесь, дітки, – каже чорт, – се, щоб ви знали, мій сват Кирило.
Дід розказав, що бісенята, поки ще молоді, то зелені, як осітняги, – нема у їх ні ріжків, ні кігтів. Та й втішні ж, розказував: бігають, крутяться, плигають, як жаби, граються, як кошенята: пірне у воду, а ніжки висуне з болота та й дриґа. Дід хотів був їх подратувать, показав їм дулю, так вони ув один голос так і запискотіли:
– Спасибі вам, дядечку Кирило, за вашу ласку! А чорт і каже:
– Ти їх цукром не годуй, тільки покажи їм дулю.
Стало світать, як дід із чортом вийшли з лісу. Не пройшли і півверсти, як побачили у долині велику слободу.
– Оце ж, – каже чорт, – і слобода, де живе Одарка: ото ж, дивись, і її хата, оточена вишневим садочком. Іди ж теперечки до неї, переднюєш, а увечері, як сонечко сяде, то й я до вас прийду. Я б і зараз, – каже, – з тобою пішов, та удень небезпечно нашому брату ходить у слободу: часом наскочиш на ярчука, та й півні кукурікають, щоб вони виздихали!
Попрощавшись із чортом, дід спустився з гори ік плесу. Достав із сумки бритву, виголивсь, надів чисту сорочку, помолився богу та й пішов до відьми. Дорогою зірвав по кущику горицвіту, золотисячнику і дроку, згорнув докупи, закрутив і заткнув собі за лівий чобіт. Себто для того, щоб чорт не знав, об чім дід буде розмовляти з відьмою.
VI
Одарка стріла діда на порозі з хлібом, з сіллю і поклонилась йому трохи не до землі.
– Спасибі вам, дядечку! – каже. – Од мене, бідної сироти, і бог, і люди одцурались, а ви не цураєтесь мене, грішної. Чи не поможе вам господь вирятувать грішну мою душу!
– Не бійся, Одарко, – одказав дід, – вирятуємо! Не дамо чортяці насміятись!
Дід, кажу вам, мав чуле серце: часом, щоб заспокоїть бездольного, то і завіряє, і збреше...
Простора хата у відьми, а якось пусткою оддає; і вікна чималі, а сумно. Одарка так і пригортається до діда, то йому у вічі й дивиться, то усміхнеться і радіє, а то і знов засмутиться. Як сонечко увосени: вигляне із-за хмари і знов сховається.
– Дядечку, – каже відьма стиха дідові, – не кажіть мені нічого, що у вас на думці, а то бісів Трутик (так звали закоханого чорта) усе буде знати!
– Не бійсь, моя кралечко, – каже дід, ударивши по лівому чоботу, – я йому, іродовому синові, уха заткнув. І ми дещо знаємо! ..Не почує й не побачить, хоч би я ось що з тобою зробив. – Та, се кажучи, і перехрестив відьму.
Як перехрестив, так і вдарило її об землю, посиніла, запінилась, так і звело її у клубок. Дід злякався і не рад вже, що перехрестив; скоріш їй під ніс сунув дулю, так вона одкрила очі і ледве опам’ятувалась.
– Ох мені лишенько, – простогнала відьма, – як же ви мене вразили, як ножем у серце! ..Не хрестіть мене, – благає, – а то нечистий мене задавить і до спасенія не допустить.
– Ні, не буду, не буду, – каже дід, – нехай вже тебе пустельник хрестить божою рукою!