— Та невже, міс Кентон?
— Справді, містере Стівенс, хоч мені й ніяково про таке говорити. Позавчора ввечері я спостерігала, як ваш батько поволі дибав до їдальні з тацею, і, на жаль, помітила на кінчику його носа велику краплю, що погойдувалася просто над тарілками з супом. Я б не сказала, що такий стиль обслуговування дуже сприяє апетиту.
Тепер я вже сумніваюся, що того пообіддя міс Кентон розмовляла зі мною так виклично. Ми багато років працювали пліч-о-пліч і, звісно, мали не одну відверту розмову, однак той діалог відбувся невдовзі після того, як ми тільки-но познайомились, і якось не віриться, що міс Кентон могла повестися так нахабно. Не впевнений, що вона зайшла аж так далеко, аби сказати: «Може, ці помилки й дріб’язкові, коли їх розглядати кожну окремо, але ви, містере Стівенс, і самі чудово розумієте, що воно все значить». Чесно кажучи, що більше я про це думаю, то більше мені здається, що ці слова належать самому лордові Дарлінґтону, який покликав мене до свого кабінету місяців за два після тієї розмови з міс Кентон біля входу в більярдну. Незадовго до того мій батько впав і його стан різко погіршився.
Двері кабінету його світлості виходять на парадні сходи. Біля них на коридорі тепер стоїть шафка, де за склом виставлені численні нагороди містера Фаррадея, але за часів лорда Дарлінґтона на тому місці був книжковий стелаж із десятками енциклопедичних томів, зокрема повним комплектом «Британіки». Коли я спускався сходами, лорд Дарлінґтон міг стояти коло стелажа й розглядати корінці енциклопедій, а часом, щоб справити враження, ніби наша зустріч геть випадкова, він навіть витягав котрийсь із томів і, поки я доходив униз, вдавав, начебто захоплено читає. А коли я проходив мимо, казав: «О, Стівенсе, я хотів вам дещо сказати». І після цього йшов назад до свого кабінету, не відриваючись від розгорнутої книжки. Таку стратегію лорд Дарлінґтон обирав тільки тому, що почувався незручно через те, що мусив мені сказати, і навіть коли двері його кабінету зачинялися за нами, він часто стояв коло вікна й, розмовляючи зі мною, раз у раз зазирав до енциклопедії.
Я опишу тільки один із багатьох прикладів, які міг би навести, аби підкреслити, що лорд Дарлінґтон мав сором’язливу й скромну натуру. За останні роки про його світлість і про ту роль, яку йому довелося зіграти у важливих справах, понаговорювали й понаписували багато дурниць, а в деяких безглуздих статтях натякають, нібито ним керувало самолюбство чи пиха. Дозвольте мені зауважити, що це цілковита брехня. Лорд Дарлінґтон був за своєю природою не схильний займати таку публічну позицію, яку він зайняв, і я можу впевнено стверджувати, що лише глибоке усвідомлення морального обов’язку змусило його світлість перебороти власну сором’язливість. Хоч що там сьогодні говорять про лорда Дарлінґтона — а більшість із цього, як я вже казав, цілковиті нісенітниці, — я можу переконливо заявити, що в душі він був справді доброю людиною, джентльменом до останньої волосинки, чоловіком, якому я мав честь присвятити найкращі роки своєї служби.
Того пообіддя, про яке я згадую, його світлості ще й шістдесяти не було, проте його волосся уже взялося сивиною, а висока струнка постать виявляла ознаки сутулості, що стала такою помітною в останні роки його життя. Не відриваючи погляду від енциклопедії, він запитав:
— Вашому батькові вже поліпшало, Стівенсе?
— На щастя, він уже цілком одужав, сер.
— Дуже приємно таке чути. Дуже.
— Дякую, сер.
— Слухайте, Стівенсе, а ви, бува, не помічали якихось... знаків? Ну, які б підказували, чи не хоче ваш батько, аби його ношу трохи полегшили? Не беручи до уваги того випадку, коли він упав, звісно.
— Як я щойно казав, сер, батько повністю одужав, і, на мою думку, на нього далі можна цілковито покладатися. Так, нещодавно він справді припустився однієї чи двох помилок, виконуючи свої обов’язки, але вони зовсім дріб’язкові.
— Проте нікому з нас не хотілося б, аби щось таке повторилося, правда? Я маю на увазі, щоб ваш батько знову впав, скажімо...
— Звичайно, що ні, сер.
— До того ж, якщо це трапилося на моріжку, то, певна річ, може трапитися знову будь-де. І будь-коли.
— Так, сер.
— Наприклад, за вечерею, коли ваш батько обслуговуватиме гостей.
— Можливо, сер.
— Послухайте, Стівенсе: перший із делегатів прибуває сюди менш як за два тижні.