— Стівенсе, я маю до вас одне прохання. Щоправда, трохи незвичне.
— Слухаю, сер.
— Просто моя голова переповнена всякими важливими справами.
— Охоче стану вам у пригоді, сер.
— Перепрошую, що починаю про таке розмову, Стівенсе. Я розумію, що ви теж страшенно зайняті. Але я вже не знаю, як того позбутися.
Лорд Дарлінґтон перегорнув кілька сторінок довідника. А тоді, не підводячи очей, сказав:
— Ви, мабуть, знаєтеся на життєвих реаліях.
— Перепрошую, сер?
— Життєві реалії, Стівенсе. Пташки, бджоли... Ви знайомі з ними, правда?
— Чесно кажучи, я не зовсім розумію, про що ви, сер.
— Гаразд, зараз я викладу всі карти на стіл. Сер Девід — мій давній приятель. Він зіграв безцінну роль в організації нашої конференції. Без нього ми б не вмовили мосьє Дюпона сюди приїхати — і я не перебільшую.
— Розумію, сер.
— Однак, Стівенсе, сер Девід має певні дивацтва. Може, ви й самі їх помітили. Він привіз зі собою свого сина Реджинальда, щоб той був йому за секретаря. Річ у тім, що він заручений і незабаром одружується. Юний Реджинальд, я маю на увазі.
— Так, сер.
— Останні п’ять років сер Девід намагався розповісти йому про життєві реалії. Хлопцеві виповнилося двадцять три.
— Розумію, сер.
— Зараз я дійду до головного, Стівенсе. Сталося так, що я — хрещений батько хлопця. Тому сер Девід попросив, аби про життєві реалії юному Реджинальду розповів я.
— Звісно, сер.
— Сера Девіда це питання трохи лякає, і він боїться, що не встигне його залагодити до Реджинальдового весілля.
— Розумію, сер.
— Річ у тім, Стівенсе, що я страшенно заклопотаний. Сер Девід мав би це розуміти, але він усе одно попросив мене про це.
Його світлість замовк і знову втупив погляд у сторінку.
— Я правильно розумію, сер, — сказав я, — що ви хочете, аби ту інформацію юному джентльменові передав я?
— Якщо ви не проти, Стівенсе. Ви знімете мені камінь із плечей. Сер Девід по кілька разів на день перепитує мене, чи я це зробив.
— Зрозуміло, сер. Напевно, це неабияк дратує за нинішніх напружених обставин.
— Це, звісно, виходить далеко за рамки ваших службових обов’язків, Стівенсе.
— Зроблю все, що в моїх силах, сер. Утім, мені може бути складно вибрати вдалий момент, щоб передати такі відомості.
— Я буду щиро вдячний, Стівенсе, якщо ви бодай спробуєте. Дуже достойно з вашого боку. Але послухайте: нема потреби робити з мухи слона. Просто перекажіть йому основні факти — та й по всьому. Простий підхід працює найкраще, ось що я вам раджу, Стівенсе.
— Зрозуміло, сер. Я докладу всіх зусиль.
— Дякую вам дуже, Стівенсе. Тримайте мене в курсі справи.
Як ви можете уявити, прохання його світлості трохи мене спантеличило, і за звичайних обставин я б довго міркував, як його виконати. Проте воно лягло на мої плечі в таку напружену пору, що я не міг дозволити йому займати мої думки довше, аніж треба, і вирішив покінчити з ним за першої ж нагоди. Наскільки я пригадую, не минуло й години, відколи мені доручили це завдання, коли я побачив юного містера Кардинала: він сидів за столом у бібліотеці, поринувши в якісь папери. Пильно придивившись до юного джентльмена, я відразу зрозумів, які труднощі спіткали його світлість — і, звісно, сера Девіда. Хрещеник мого господаря був серйозним і розумним молодим хлопцем, а в його зовнішності вгадувалося чимало витончених рис. Однак, зважаючи на тему, яку я мав порушити, я волів би бачити перед собою, ясна річ, безтурботного, ба навіть трохи легковажного юнака. Хай там як, а я вирішив якомога скоріше довести цю справу до успішного завершення. Увійшовши до бібліотеки, я зупинився неподалік від стола, за яким сидів містер Кардинал, і кашлянув.
— Пробачте, сер, але я маю передати вам одне повідомлення.
— Он як! — жваво озвався містер Кардинал, піднявши голову від паперів. — Від батька?
— Так, сер. У принципі, так.
— Хвилинку.
Юний джентльмен сягнув рукою у шкіряний портфель, що стояв біля його ніг, і витягнув звідти записника з олівцем.
— Кажіть, Стівенсе.
Я ще раз кашлянув і якомога невимушеніше промовив:
— Сер Девід хоче, аби ви, сер, знали, що леді й джентльмени відрізняються в кількох важливих аспектах.
Мабуть, я зробив невеличку паузу, готуючись до наступної фрази, бо містер Кардинал, зітхнувши, сказав:
— Я це прекрасно знаю, Стівенсе. Може, відразу перейдете до справи?
— Знаєте, сер?
— Батько постійно мене недооцінює. Я багато читав на цю тему і провів усі необхідні розвідки.
— Справді, сер?
— Останній місяць я тільки про це й думаю.
— Он як, сер... У такому разі моє повідомлення, напевно, буде зайвим.