— Містере Льюїс, буду відвертим. Більшість із нас, англійців, вважає нинішню позицію Франції негідною. Ви, звісно, маєте повне право називати це різницею темпераментів, проте я насмілюся стверджувати, що тут ідеться про щось більше. Не годиться так сильно ненавидіти свого ворога після того, як конфлікт завершився. Коли суперник упав на землю — усе, кінець. Лежачого не б’ють. Тому нам здається, що поведінка французів просто-таки варварська.
Його слова начебто припали до вподоби містерові Льюїсу. Той пробурмотів щось на знак згоди й задоволено всміхнувся товариству, огорнутому хмарами тютюнового диму, що важкою пеленою повиснув над столом.
На другий день уранці прибули нові гості, а саме дві леді з Німеччини, які вирушили в подорож разом, попри начебто чималу різницю в походженні та статусі. Вони привезли зі собою цілу юрбу покоївок і лакеїв, а також із десяток валіз. По обіді прибув джентльмен з Італії разом із камердинером, секретарем, «фахівцем» і двома охоронцями. Не знаю, яким той джентльмен мав уявляти наш маєток, якщо привіз охоронців, але мушу сказати, що мені було дуже дивно бачити в Дарлінґтон-Голлі тих двох кремезних мовчазних чоловіків, які насторожено зиркали в усі сторони від того місця, де в ту чи ту хвилину перебував їхній господар.
До речі, невдовзі виявилося, що охоронці по черзі лягали спати вдень, аби котрийсь із них міг стояти на сторожі цілу ніч. Коли я, вперше почувши про цей розпорядок, хотів повідомити про нього міс Кентон, вона вкотре відмовилася розмовляти зі мною, тож я мусив написати записку і встромити її під двері її кімнати.
Наступного дня прибуло ще кілька гостей, і хоч до початку конференції залишалося два дні, у Дарлінґтон-Голлі вже юрмилися люди різних національностей: вони розмовляли в кімнатах чи просто стояли у вестибюлі, у коридорах і на сходах, розглядаючи картини і предмети декору. Гості повсякчас трималися ввічливо одне з одним, та все ж у будинку панувала доволі напружена, просякнута недовірою атмосфера. Відчуваючи тривогу, прибулі камердинери й лакеї теж ставилися один до одного підкреслено прохолодно, і мої підлеглі до певної міри раділи, що заклопотані й не мають коли з ними спілкуватися.
Якраз у ту пору, намагаючись приділити увагу всім необхідним справам, я визирнув із вікна й побачив юного містера Кардинала, який дихав свіжим повітрям на подвір’ї. Міцно тримаючи, як завжди, свою валізку, він поволі походжав доріжкою, що облямовує моріжок, поринувши у глибоку задуму. Я, звичайно, пам’ятав про своє завдання, пов’язане з цим молодим джентльменом, і подумав, що добре було б передати довірене мені повідомлення просто неба — близько до природи і до гусок, які чалапали собі неподалік. До того ж я розумів, що коли швиденько вийду на вулицю й заховаюся за великим кущем рододендрона біля стежки, мені не доведеться довго чекати на містера Кардинала. Я вийду з-за куща й передам йому те, про що мене попросили. Не надто мудрований план, але ви й самі розумієте, що це завдання — хоч, ясна річ, по-своєму важливе — усе ж не мало на той час найвищого пріоритету.
Попри те, що земля і майже все листя покрилися легкою памороззю, день видався досить теплий. Я швидко перейшов через моріжок, став за кущем і вже за мить почув кроки містера Кардинала, який наближався в мій бік. На жаль, я трохи невдало розрахував час своєї появи. Я збирався вийти з-за куща, коли містер Кардинал буде на достатній відстані від мене — тоді б він завчасу мене помітив і подумав би, що я прямую в альтанку чи йду до садівника. Тоді я вдав би, наче щойно його зауважив, і почав би нібито спонтанну розмову. Але сталося так, що я випірнув з-за куща трохи запізно і, як не прикро, налякав юного джентльмена — той миттю шарпнув валізку до себе й обома руками притиснув її до грудей.
— Прошу пробачення, сер.
— О Господи, Стівенсе! Ну ви мене й налякали! А я думав, що там уже все в розпалі.
— Пробачте, сер, але я маю вам дещо передати.
— Ох, ну ви мене й настрашили!
— Дозвольте відразу перейти до справи, сер. Ви, мабуть, помітили неподалік від нас гусей.
— Гусей? — містер Кардинал спантеличено роззирнувся. — А й справді, гуси...
— А ще квіти та кущі. Зараз, звісно, не найкраща пора року, аби спостерігати за ними в усій красі, але ви, гадаю, погодитеся, сер, що з настанням весни ми побачимо тут певні, дуже особливі зміни.