— Відверто кажучи, сер, — мовив містер Льюїс за дверима, — мене обурило їхнє ставлення до ваших земляків. Вони називали їх «варварами» та «нікчемами». Я пізніше занотував ці слова у щоденнику.
Мосьє Дюпон щось коротко відповів — я не почув, що саме, — а тоді містер Льюїс знову сказав:
— Кажу вам, сер, я був обурений. Чи ж годиться так називати тих, хто ще кілька років тому стояв з вами пліч-о-пліч?
Я вже забув, постукав я тоді у ті двері чи ні. Цілком можливо, що, зважаючи на тривожний характер розмови, яку я мимоволі підслухав, я вирішив за краще взагалі піти геть. Хай там як, а довго я не затримався і через це — як я невдовзі мусив пояснити його світлості — не почув, як мосьє Дюпон зреагував на слова містера Льюїса.
Наступного дня дискусії у вітальні сягнули нового рівня напруги, а до обіду стали доволі запальні. Усе сміливіші коментарі з нотками докору летіли у бік крісла, де мовчки сидів, перебираючи пальцями бороду, мосьє Дюпон. Мені, як і, без сумніву, його світлості, впало у вічі те, що тільки-но наставала перерва, містер Льюїс одразу відводив мосьє Дюпона в якийсь закуток, де вони стиха про щось радилися. Після обіду я застав обох джентльменів у бібліотеці — вони стояли біля порога і перешіптувалися, але, помітивши мене, відразу перервали розмову.
Батькові тим часом ані ліпшало, ані гіршало. Наскільки мені було відомо, він майже весь час спав, та я й сам бачив його в постелі ті кілька разів, коли у вільну хвилину зазирав до нього на мансарду. Нагода поговорити з ним випала мені допіру наступного вечора після того, як повернулась його недуга.
Коли я увійшов до кімнати, батько спав. Покоївка, яку міс Кентон прислала за ним наглядати, встала, побачивши мене, і потрусила батька за плече.
— Агов, дівчино! — вигукнув я. — Що це за дурниці?
— Містер Стівенс сказав розбудити його, коли ви повернетеся, сер.
— Нехай спить. Він захворів від перевтоми.
— Він сказав, щоб я його розбудила, — повторила дівчина і знову потрусила батька за плече.
Батько розплющив очі й, ледь ворухнувши головою на подушці, глянув на мене.
— Сподіваюся, вам уже краще, — мовив я.
Він якусь хвилину не зводив з мене погляду, а тоді запитав:
— Унизу все гаразд?
— Ситуація доволі мінлива. Щойно минула шоста, тож можете уявити, яка в цей час атмосфера на кухні.
Батьковим обличчям промайнув нетерплячий вираз.
— Але все добре? — знову запитав він.
— Так, гадаю, у цьому ви можете не сумніватися. Я дуже радий, що вам стало ліпше.
Він неквапливо витягнув руки з-під ковдри і втомлено на них подивився. Кілька хвилин пильно їх розглядав.
— Я радий, що вам уже набагато краще, — врешті промовив я. — А тепер мені треба йти. Як я вже казав, ситуація доволі мінлива.
Він не зводив очей зі своїх рук. А тоді повільно промовив:
— Сподіваюсь, я був для тебе добрим батьком.
Я, усміхнувшись, відповів:
— Я дуже радий, що вам уже поліпшало.
— Я пишаюся тобою. Ти добрий син. Сподіваюсь, я був для тебе добрим батьком. Хоча, напевно, це не так.
— На жаль, я зараз дуже зайнятий, але ми можемо повернутися до цієї розмови вранці.
Батько далі дивився на свої руки так, наче вони його трохи дратували.
— Я дуже радий, що вам поліпшало, — повторив я і пішов.
Спустившись до кухні, я побачив, що там панує справжній гармидер, а в повітрі повисла напруга. Та я з приємністю згадую, що десь за годину, коли настав час подавати вечерю, мої підлеглі продемонстрували бездоганний вишкіл і стриманість.
Розкішна бенкетна зала, заповнена гостями, — це завжди дивовижне видовище, і той вечір не став винятком. Шереги джентльменів у смокінгах, яких було набагато більше, ніж представниць прекрасної статі, створювали доволі гнітюче враження; та з іншого боку, у той час над столом висіли два великі гасові канделябри, наповнюючи залу лагідним, м’яким світлом, а не сліпучим блиском, як стало відтоді, коли провели електрику. Під час другої, останньої вечері — більшість гостей роз’їжджалися по обіді наступного дня — товариство вже не стримувало себе так, як у попередні дні. Розмови точилися вільніше й голосніше, а ми ледь встигали доливати вино. Наприкінці вечері, що, за професійними мірками, відбулася без суттєвих труднощів, його світлість підвівся і звернувся до гостей.