Протягом дня пугач вигрівався на осонні, а потім засинав, іноді низько, в ніс, похропуючи. Уночі я засинала на стоянці, й до мене долинали ледь чутні, наче шепіт, помахи його крил у повітрі: птах летів до лісу мишкувати. У ті перехідні моменти, між днем і ніччю, коли будь-що здавалося можливим, або ж я обманювала саму себе, що це правда, я заговорювала до пугача. Навіть попри мою нелюбов наділяти тварин людськими рисами, здавалося важливим підтримувати це спілкування, оскільки свідчення його ексцентричної поведінки були безперечні. Розумів він чи не розумів мене, але звук важливіший для пугачів, аніж для людей. Тому я розмовляла до нього на той випадок, якщо він не той, ким здається, — мої слова були і звичайною чемністю, і способом допомогти видобути з мене це сяйво.
Попри дурість усієї тієї ситуації, як я насправді могла впізнати в ньому того, кого розшукувала, навіть помислити, що це він? І все ж таки наші взаємини перетворилися на корисний симбіоз. Я й надалі полювала для нього, а він і надалі полював для мене, хоча й дещо незграбно, нібито ненавмисно: кролики та білки звалювалися з його сідала до мене. Певним чином його безсловесність і дотримування найважливіших принципів дружби та виживання — така система працювала краще, аніж будь-що в тому загубленому світі. Я ще не бачила на острові жодної людини, але вже знайшла більше доказів про те, що люди тут раніше були.
І це було не те, чого я очікувала.
5. НАГЛЯДАЧІ, СПОСТЕРІГАЧІ І БАНДИТИ
Повернувшись у товаристві пугача, я стала вивчати своє безпосереднє довкілля: маяк, будівлі довкола нього й місто далі, поза межами. Містечко, яке, певно, покинули задовго до створення Нуль-зони, являло собою головну вулицю та кілька бічних вуличок, що вже такі не нагадували: дороги заболочені багном, а колії позаростали бур’янами. Скрізь пустка. Я, за домовою, могла б стати володаркою цього місця, якби захотіла.
«Головна вулиця» перетворилася на своєрідний фасад, взятий в облогу численною армією лоз дикого винограду, квітучих дерев, кущів, бур’янів і польових квітів. Білки та борсуки, скунси і єноти зайняли румовища, скопи кублились у руїнах дахів. На піддашші будинку чи якогось закладу гніздилися голуби й шпаки, сидячи на потрощених вікнах, де шибки розбилися та повивалювалися всередину. Усе це пашіло ароматом м’якого, солодкого цвітіння та свіжої трави влітку, який перекривався гострим духом тварин, що мітили свою територію. Це також було для мене дещо несподіване, певний тривалий шок — побачити ці грубі, необроблені пам’ятки як людське життя у місці, яке я вважала давно очищеним од людей.
І тут, і там я знаходила ознаки експедицій, які досягли острова, або повернулися водою, або тут перемерли й перемінилися. Покинутий рюкзак із картою. Ліхтарик. Рушниця. Фляжка. Це були разючі рештки, які завдавали мені танталових мук — сліди, які я намагалася прочитати, і забагато причин пробуджувати у мені слабкість. Цього було досить, щоб знати: інші перші прийшли сюди, і вони шукали відповідей — а знайшли чи ні, невідомо.
Але до цієї інформації додалися осадові нашарування, і мене більше зацікавили декотрі зі старіших матеріалів, які, на мою думку, датувалися безпосередньо до створення Нуль-зони та опісля. Люди опинилися тут, у межах вузького спектру, і цих людей іменували абревіатурою НСБ, хоча я так і не знайшла жодного натяку, який пояснив би, що це означає. Також не можу пригадати, щоб у покинутому світі поза межами або під час тренувань нашої експедиції щось чували про таку організацію. Ні, звісно. Під час тих тренувань про острів навіть не згадували — де вже там надавати йому певну вагу. До того часу будь-яка зрада, заподіяна Південним Округом, уже мене не вражала.
Не маючи будь-яких інших доказів, я стала називати їх «Наглядачами, Спостерігачами і Бандитами». Це пасувало тому, що я про них знала, на підставі залишених ними слідів і речей, і якийсь час я присвячувала цілі дні спробам реконструювати їхні особистості та мету перебування на цьому острові.
Залишки НСБ, їхні уламки, були у формі пошкодженого обладнання, визначеного мною як щось призначене для запису радіохвиль, для моніторингу інфрачервоних та інших частот, поряд із езотеричнішими машинами, що звели нанівець мої спроби якось ідентифікувати їхнє призначення. Поряд з такими уламками кораблетрощі я знайшла вибляклі на сонці (часто нечитабельні) документи й світлини, і навіть кілька магнітофонних записів, які тріщали незрозумілими, надто загальмованими словами, коли я підімкнула ці пристрої до генератора, що вийшов з ладу і мав потужність усього-на-всього на тридцять секунд, а далі — край.