Колір позитива свідчив, що витримку було взято добру, і взагалі, на думку техніків, плівка вийшла дуже вдала.
— Цікаво, що нам покажуть. Якби щось про Каченятко, — сказав Гунвальд Ларсон.
— Про Рожеву Пантеру цікавіше, — озвався Кольберг.
— Дехто волів би «З'їзд у Нюрнберзі», — докинув Гунвальд Ларсон.
Вони сиділи спереду й розмовляли голосно, але позад них панувала глибока тиша. Високі особи на чолі з начальником поліційного управління і членом колегії Мальмом мовчали, і Кольберг намагався уявити собі, про що вони думають.
Певне, зважують, як би прищикнути хвоста надто непокірним підлеглим. А може, вертаються думками де того часу, коли ще скрізь був лад і делегати шведської поліції безстрашно голосували за обрання Гейдріха президентом Інтерполу. Згадують про те, наскільки кращі були справи хоча б рік тому, коли ще ніхто не зважувався сумніватись, що доцільно знов доручити підготовку поліції реакціонерам із збройних сил.
Тільки Бульдозер Ульсон, слухаючи їх, хихотів.
Кольберг і Гунвальд Ларсон раніше не вельми полюбляли один одного. Але останніми роками вони багато чого пережили разом, і стосунки їхні змінилися. Не те щоб. вони стали друзями чи котромусь із них спадало на думку спілкуватися поза службою, проте все частіше виходило так, що й думки, і настрій у них були однакові. А тут, у спецгрупі, вони тим більше відчували себе спільниками.
Технічні приготування скінчилися.
Зала тремтіла від стримуваного напруження.
— Ну, зараз побачимо, — захоплено мовив Бульдозер Ульсон. — Коли кадри й справді такі вдалі, як нас запевняють, ми сьогодні ж таки ввечері покажемо їх у «Новинах дня» по телебаченню і відразу накриємо всю зграю.
— Побачити стрункі ніжки теж непогано, — взявся де свого Гунвальд Ларсон.
— Або шведський стриптиз, — докинув Кольберг — Уяви собі, я ще зроду не бачив порнографічного фільму. Дівчина Луїза, сімнадцять років, роздягається абощо.
— Цитьте ви нарешті! — гримнув на них начальник управління.
Пішли кадри. Чіткість чудова, жоден із присутніх ніколи ще не бачив таких. Здебільшого під час переглядів на екрані миготіли якісь невиразні плями — чи то галушки, чи розбиті яйця. Але цього разу зображення були на диво чіткі.
Кінокамера була прилаштована так хитро, що захоплювала касу, і завдяки високочутливій плівці було добре видно особу, яка стояла перед прилавком.
Спершу, звичайно, там ніхто не стояв. Але через півхвилини в кадр увійшов чоловік, зупинився, поглянув праворуч, тоді ліворуч. І нарешті звернувся просто в об'єктив, наче для того, щоб його зняли ще й анфас.
Навіть його одяг було чітко видно: замшева куртка, стильна сорочка з виложистим коміром.
Вольове суворе обличчя, зачесаний назад русявий чуб і невдоволений погляд з-під кущуватих світлих брів. Чоловік звів велику волохату руку, висмикнув з ніздрі волосину й почав її уважно роздивлятися.
Усі відразу впізнали, хто це.
Гунвальд Ларсон.
Спалахнуло світло.
Спецгрупа сиділа мовчки.
Нарешті озвався начальник управління:
— Про це нікому жодного слова.
Звичайно, аякже. Ніхто не повинен проговоритися. Мальм і собі крикнув пронизливим голосом:
— Нікому жодного слова! Ви відповідаєте за це.
Кольберг зареготав.
— Як так могло вийти? — спитав Бульдозер Ульсон.
Видно було, що навіть він трохи спантеличений.
— Та… — затнувся кіномеханік, — з технічного боку неважко пояснити це. Заїло спуск, і камера почала працювати пізніше, ніж було потрібно. Що вдієш, делікатна штука.
— Якщо бодай слово проникне в пресу, — знов загримів начальник управління, — то…
— … міністерству доведеться знов замовляти новий шнур до телефону, — докінчив Гунвальд Ларсон.
— Як же ж вона гарно замаскувалася! — захоплено мовив Кольберг.
Начальник управління кинувся до дверей. Мальм подріботів за ним.
Кольберг закашлявся від сміху.
— Ну що ти скажеш, — забідкався Бульдозер Ульсон.
— По-моєму, фільм дуже добрий, — скромно мовив Гунвальд Ларсон.
Кольберг відкашлявся й пильно глянув на того, хто тимчасово став його начальником.
Бульдозер Ульсон був рушійною силою спецгрупи. Він просто любив банкові пограбування і останніми роками, коли ці пограбування почастішали, аж розцвів. Він був генератором ідей і енергії, міг працювати цілими тижнями по вісімнадцять годин, не нарікаючи, не занепадаючи духом і не виявляючи бодай сліду втоми. Іноді його вкрай запрацьовані підлеглі міркували, чи, бува, не сам він директор славетного акціонерного товариства «Шведські злочини».