Місце, обране для будови, і велетенські розміри нової поліційної штаб-квартири викликали з усіх боків запеклу критику, але кінець кінцем поліція домоглася того, — чого хотіла. Стосовно будинку.
Поліція, чи, швидше, дехто з її керівництва, хотіла мати у своїх руках владу. Саме ця прихована мета протягом останніх років зумовлювала всі її дії. А оскільки досі поліція ніколи не виступала в шведській політиці як самостійна сила, то мало хто збагнув, куди вона гне. Більшості ж людей постійна активність поліції, яку вона виявляла останнім часом, удавалася суперечливою і незрозумілою.
Новий будинок мав стати важливим символом нової влади. Він повинен був полегшити централізацію управління тоталітарного типу й водночас стати фортецею, де легко сховатися від сторонніх очей. Під сторонніми в цьому випадку мали на думці весь шведський народ.
До уваги брали й ще одне міркування: з поліції в Швеції дуже багато сміялись, а тепер цьому буде покладено край.
На це дуже розраховували..
Та поки що такі заповітні надії плекала лише купка людей, і те, що внаслідок сприятливих політичних поворотів могло перетворитися в міністерство жаху, було ще тільки величезною ямою в кам'янистому грунті Кунгсгольмена.
З вікна Реннового кабінету й досі можна було без перешкод дивитися на верхню частину Бергсгатан і розкішну зелень Крунуберзького парку.
Мартін Бек підвівся з крісла й підійшов до вікна, йому навіть видно було вікно тієї квартири, де Карл Едвін Сверд дістав кулю в груди і пролежав два місяці, забутий усіма на світі.
— Поки ти став спеціалістом з банкових пограбувань, у тебе в руках побувала одна справа. Смертельний випадок. Прізвище покійника Сверд.
Ренн зніяковіло хихикнув.
— Спеціалістом… Годі тобі.
Ренн був непоганий чоловік, але зовсім не такої вдачі, як Мартін Бек, тому їм завжди було важко працювати разом.
— Але я справді саме почав був розслідувати той смертельний випадок, коли мене перекинули.
— Як перекинули?
— Ну, відрядили сюди, в спецгрупу.
Мартін Бек відчув легеньке роздратування. Сам того не усвідомлюючи, Ренн весь час збивався на військовий жаргон. Два роки тому в нього не було цього.
— Ти дійшов якогось висновку?
Ренн почухав великим пальцем свій червоний ніс і сказав:
— Я не, встиг глибше копнути. А чого ти питаєш?
— Того, що цю справу передали мені. Ти хіба не знаєш? Своєрідна трудова терапія.
— Ні, таки кумедна справа, — сказав Ренн. — Наче початок детективного роману. Вбитий дід у кімнаті, замкненій зсередини. А тут ще…
Він замовк, наче засоромився чогось. Ця його звичка багатьох дратувала. Весь час із нього доводилось витягати слова. Наприклад, запитувати:
— Ну, що ще?
— Та ні, просто Гунвальд сказав, що я мав би негайно арештувати самого себе.
— Чого?
— Як підозрюваного. Ні, ти гладь! Адже я міг би сам його застрілити зі свого кабінету. Крізь вікно.
Мартін Бек нічого не відповів, і Ренн відразу зніяковів.
— Та ні, він, звичайно, пожартував. А крім того, Свердове вікно було замкнене зсередини, завіса опущена й шибки цілі. Та й…
— Що ще?
— Та й з мене нікчемний стрілець. Якось я не влучив у лося з восьми метрів. Після того батько не давав мені рушниці. Я тільки носив термос, горілку і їжу. Тож…
— Що?
— Та ні, адже звідси до того вікна метрів двісті. Якщо я з восьми не влучив у лося з рушниці, то з пістолета взагалі і в той будинок не влучу. Ох, вибач, я не хотів…
— Що не хотів?
— Та ні, тебе, мабуть, дратує, що я весь час торочу про пістолети, про стрільбу.
— Анітрохи. Але що ти все таки встиг зробити?
— Та майже нічого, — я вже казав. Зробив криміналістичне дослідження. Але до того часу там уже встигли так наслідити… Ще я подзвонив у лабораторію, спитав, чи перевіряли руки Сверда на сліди пороху. Виявилося, що ні. І, на жаль…
— Що на жаль?
— Трупа вже не було. Віддали на кремацію. Нічого собі слідство…
— А про самого Сверда ти щось дізнався?
— Ні, ще не встиг. Але я спробував з'ясувати одну річ…
— Що саме?
— Та бачиш, коли хтось застрілився, повинна бути куля. А балістичної експертизи не зробили. То я подзвонив патологоанатомові — між іншим, то була жінка, — і вона сказала, що поклала кулю в конверт і десь його засунула. Недбальство на кожному кроці.