— Можна взяти позику. Я сьогодні вже дізнавався, коли брав бланки для вступу. Ось вони, я хотів би, щоб ти поглянула на проспект і сказала свою думку. Ніхто краще за тебе мені не порадить.
Він витяг кілька бланків та проспект і поклав усе на стіл.
— Чи ти вважаєш, що це божевільна ідея?
— Та не дуже мудра. До того ж мені здається, що поліцію не цікавлять люди, які вміють думати і хочуть змінити її зсередини. А анкета в тебе чиста? З політичного погляду?
— Один час я був у «Кларте», і це все. Але вони тепер беруть кожного, крім тих, що входять до лівих організацій. Явних комуністів.
Вона хвилину подумала, потім ковтнула вина й здвигнула плечима:.
— Ну що ж, спробуй. Наче безглуздий задум, але, може, буде й цікаво.
— Боюся тільки…
Чоловік надпив чарку, цокнувшись із Мартіном Беком, який теж ковтнув вина, але поки що тільки трішечки.
— Боїшся чого? — все ще невдоволеним голосом спитала Рея.
— Чи я витримаю — ось у чім річ.
Рея раптом усміхнулася й хитро глянула на Марина Бека.
— А ти спитай Мартіна. Він у цьому ділі спец.
Чоловік здивувався й недовірливо спитав:
— Ти справді щось у цьому тямиш?
— Трохи. Це правда, що поліції дуже потрібні добрі сили. І в проспекті правду написано, що служба багатогранна, з різними спеціальностями. Якщо когось, наприклад, цікавлять вертольоти, чи механіка, чи організаційні проблеми, чи коні…
Рея вдарила долонею по столу так, що аж чарки підстрибнули.
— Не верзи дурниць, — сердито сказала вона. — Відповідай чесно, хай тобі чорт.
На свій подив, Мартін Бек відповів:
— Можна витримати кілька років, коли маєш терпіння щодня спілкуватися в бовдурами і згоден бути за попихач в зарозумілих начальників, кар'єристів чи просто ідіотів. Головне, не мати власних поглядів. Тоді є велика надія, що й сам станеш таким, як вони.
— Видно, що ти не любиш поліції, — розчаровано сказав Кент. — Не вірю, що там так погано. Багато хто ставиться до поліції упереджено. А ти що скажеш, Реє?
Вона засміялась, і, мабуть, щиро. Потім сказала:
— Спробуй. Може, з тебе вийде добрий поліцай. Адже тобі більше нічого не світить. А тут і конкуренція невелика.
— Ти допоможеш мені заповнити бланки?
— Давай ручку.
Мартін Бек мав ручку в нагрудній кишені і відразу ж дав їй.
Рея підперла голову рукою і, зосередивши всю увагу на бланку, заходилась писати.
— Це буде чернетка, — сказала вона. — Потім передрукуєш усе на машинці. Можеш узяти мою.
Дівчина, яку звали Інгела, скінчила прання, зайшла до кухні й підсіла до столу. Говорила вона найбільше про ціни на продукти й про те, що на деяких із них, наприклад на молочних, ставлять завтрашню дату. Певне, вона працювала в крамниці самообслуговування.
Дзеленькнув дзвоник, відчинилися вхідні двері, і хтось зачовгав ногами в коридорі. До кухні зайшла стара жінка.
— У мене погано працює телевізор, — сказала вона.
— Якщо це через антену, то я попрошу Еріксона, щоб завтра перевірив її. А ні, то полагодимо апарат. Що зробиш, він уже давній. А мої друзі придбали собі новий, то ми тим часом можемо позичити. Їхній старий. Завтра я все влаштую.
— Я сьогодні пекла хліб і ось принесла вам свіженький буханець.
— О дякую, щиро дякую. А за телевізор не хвилюйтеся, все буде гаразд.
Рея швидко скінчила заповнювати бланки, віддала їх чоловікові у картатій сорочці і знов звернула пильний погляд на Мартіна Бека.
— Бачиш, господар будинку повинен про все потурбуватися, — сказала вона. — Повинен, але не всі так думають.
Більшість ухиляються від своїх обов'язків і тільки й дивляться, на чому б ще виграти. А це свинство. Я намагаюся зробити все, щоб квартирантам було зручно і щоб вони ладнали між собою. Квартири всі відремонтувала, але зовні обновити будинок не маю за віщо. Не хочеться підвищувати платню, а скоро осінь, таки доведеться, нічого не удієш. Треба докласти багато праці, коли хочеш, щоб будинок був гарний. Адже я несу відповідальність перед квартирантами.
Мартінові Беку було на диво приємно на душі. Він не хотів нікуди йти з цієї кухні. До того ж він трохи розімлів від вина. Адже п'ятнадцять місяців не куштував його.
— Отуди к бісу, я й забула, що ми балакали про Сверда.
— Він мав у себе щось коштовне?
— Нічого не мав. Два стільці, стіл і ліжко. Брудний килимок і найнеобхідніше начиння. З одягу — тільки те, що на ньому. Не знаю, нащо йому були ті засуди. Схибнутий чоловік, не інакше. Уникав усіх людей. Зі мною, звичайно, розмовляв, але тільки тоді, як було конче потрібно.
— У мене складається враження, що він був дуже бідний.