Кольберг глянув на свого нового годинника, такого самого, як той, що попав у пральну машину. Він не їв уже зо дві години й відчував, що зголоднів. У якійсь книжці він прочитав, що той, хто хоче схуднути, повинен їсти мало, але часто, й пильно дотримувався цієї засади, а надто її другої половини.
— Почни ти, — сказав він. — Я постараюсь не відходити далеко від телефону, отже, дзвони, коли тобі буде потрібна допомога чи заміна. І візьми краще мою машину, вона не така помітна, як твоя.
Він простяг Гунвальдові Ларсону ключі.
— Добре, — сказав той.
Він підвівся й застебнув піджак. У дверях він обернувся:
— Часом би Бульдозер запитав про мене, вигадай щось. Ну, бувай, я подзвоню.
Кольберг потерпів ще дві хвилини, Тоді пішов до їдальні на свій дієтичний обід.
Гунвальдові Ларсону не довелось довго чекати. Скоро з під'їзду вийшов Маурітсон, на мить завагався, потім рушив у бік Агнегатан. Він звернув праворуч, досяг Гантверксгатан, тоді звернув ліворуч і дійшов до автобусної зупинки на Кунсгольмській площі.
Гунвальд Ларсон стежив за ним із під'їзду неподалік.
Він розумів свої труднощі. З його зростом і кремезною будовою навіть у натовпі важко сховатись, до того ж Маурітсон знає його з вигляду. Якщо Маурітсон сяде в автобус, їхати разом з ним не можна. Але на стоянці таксі з протилежного боку вулиці Гунвальд Ларсон побачив вільну машину. Аби її ніхто не зайняв, поки вона йому знадобиться! Від Кольбергової машини він відмовився.
Надійшов шістдесят другий автобус, і Маурітсон сів у нього.
Гунвальд Ларсон зачекав, поки автобус від'їде, щоб Маурітсон не помітив його крізь вікно, тоді кинувся до таксі.
За кермом сиділа молода жінка з розкішним русявим волоссям і жвавими карими очима. Гунвальд Ларсон показав їй своє посвідчення й попросив їхати за автобусом.
— Як цікаво! — захоплено вигукнула вона. — Мабуть, ви женетеся за якимось небезпечним бандитом?
Гунвальд Ларсон промовчав.
— Розумію, таємниця. Не хвилюйтесь, я мовчатиму, як мертва.
Та мовчати вона якраз не вміла.
— Їхатимем поволі, щоб не випереджати автобуса на зупинках, — запропонувала жінка.
— Добре, тільки не зменшуйте відстані, — коротко сказав Гунвальд Ларсон.
— Ясно, щоб він вас не помітив. Опустіть щиток від сонця, і з автобуса вас ніхто не зможе побачити.
Гунвальд Ларсон опустив щиток. Вона по-змовницькому глянула на нього, побачила забинтовану руку й вигукнула:
— Ой, а це що? Билися десь із бандитами, еге?
Гунвальд Ларсон тільки щось буркнув.
— Небезпечна у вас служба, — повела вона далі, — але страх яка цікава. До того, як сісти за кермо, я також хотіла піти в поліцію, найкраще в детективи, але чоловік не дозволив.
Гунвальд Ларсон промовчав.
— Хоч і на таксі буває цікаво. Як ось тепер.
Вона радісно всміхнулася своєму пасажирові, який у відповідь тільки скривився.
Вона весь час дотримувалась потрібної відстані до автобуса і взагалі дуже добре вела машину. За це можна було змиритися з її балакучістю.
Гунвальд Ларсон більше відмовчувався, та однаково жінка добре набалакалась, поки Маурітсон зліз з автобуса на Ерік-Дальбергсгатан. Крім нього, ніхто не зліз, і, поки Гунвальд Ларсон витягав гроші, жінка поряд із ним зацікавлено роздивлялася на Маурітсона.
— Зовсім не схожий на бандита, — розчаровано сказала вона. Взявши гроші й швидко виписавши квитанцію, вона додала: — То однаково бажаю вам успіху.
Машина поволі рушила від тротуару. Маурітсон тим часом повернув на Армфельтсгатан. Коли він зник за рогом, Гунвальд Ларсон кинувся за ним і встиг помітити, як він заходив до під'їзду сусіднього будинку.
Трохи постоявши, Гунвальд Ларсон і собі зайшов у під'їзд. Десь у будинку грюкнули двері. Він підійшов до таблиці зі списком мешканців.
Там він зразу помітив прізвище Маурітсон і вражено звів брови. Отже, Філіпп Труфаст Маурітсон мешкає тут під своїм справжнім прізвищем. А коли його допитували, він дав адресу на Вікергатан, де його знали як Ленарта Гольма. Спритно влаштувався, подумав Гунвальд Ларсон. Заторохтів ліфт, і він поквапився вийти з під'їзду.
Переходити вулицю було ризиковано, бо Маурітсон міг помітити його з вікна, тому, тримаючись муру, Гунвальд Ларсон вернувся за ріг Ерік-Дальбергсгатан. Там він причаївся, тримаючи під наглядом Маурітсонів під'їзд.
Невдовзі в нього розболівся поріз під коліном. Але дзвонити Кольбергові було ще рано, а крім того, він боявся залишити своє місце, щоб не проґавити Маурітсона.