І, зрештою, хіба можна говорити про порушення на їхній службі. Адже сама ця служба — порушення норм життя.
На той час Маурітсон мав уже вилетіти на південь — щоправда, не до Африки, але досить далеко для того, щоб вони могли спокійно обстежити квартиру.
На всіх дверях будинку були стандартні замки. На Маурітсонових також, тому Кольберг відімкнув їх за кілька хвилин. Щоправда, зсередини двері ще можна було замкнути на два запобіжних ланцюжки й на засув. Це свідчило про те, що Маурітсон сподівався далеко настирливіших гостей, ніж звичайні прохачі й торгові агенти, від яких його оберігав напис на емальованій табличці, прибитій до одвірка.
Квартира складалася з трьох кімнат, кухні, передпокою та ванної і претендувала на елегантність. Меблі були досить дорогі, але разом справляли враження банальності й несмаку.
Вони зайшли до вітальні. Стіна навпроти них була заставлена комбінованими меблями, опорядженими під коштовне дерево: книжкові. полиці, шафа, вбудований секретер. — На одній полиці стояли дешеві книжки, а на інших різний дріб'язок — сувеніри, фарфорові статуетки, вазочки, тарілки тощо. На стінах висіло кілька олеографій та репродукцій, які можна купити в дешевих крамничках.
Меблі, завіси, килими, певне, коштували чимало, проте добрані були погано, малюнок, матеріал, кольори не гармоніювали між собою.
В одному кутку стояв невеличкий бар. Досить було глянути на нього, навіть не принюхуючись до запаху всередині, щоб тобі вже стало нудно. Зовні він був покритий матерією з дивним візерунком: на чорному тлі-жовті, зелені й рожеві зображення чи то інфузорій, чи живчиків, збільшених під мікроскопом. Той самий малюнок, тільки дрібніший, був на пластиковому столику.
Кольберг підійшов і відчинив бар. Надпита пляшка «Ларфе д'Амур», залишки шведського десертного, ціла півлітрова пляшка пуншу і порожня з-під джину «Біфітер». Він гидливо зачинив дверці й пішов до другої кімнати.
Ця кімната, маленька, з вікном-ліхтарем, що виходило на вулицю, видно, була задумана як їдальня, бо з вітальні до неї вели не двері, а сперта на дві колони арка. Біля стіни стояло піаніно, а в кутку — приймач і програвач.
— Прошу, музичний кабінет, — сказав Кольберг, обводячи кімнату рукою.
— Важко собі уявити, щоб той щур сидів тут і грав «Місячну сонату», — відповів Гунвальд Ларсон.
Він підняв накривку піаніно й зазирнув усередину.
— Принаймні ніякого трупа там нема.
Скінчивши поверховий огляд, Кольберг скинув піджак, і вони взялися за докладний обшук. Почали зі спальні: Гунвальд Ларсон заходився перевертати все в шафі, а Кольберг висував і переглядав шухляди. Якийсь час вони працювали мовчки.
— Чув, Гунвальде… — нарешті озвався Кольберг. У відповідь із шафи почулося глухе мурмотіння.
— Нагляд за Русом нічого не дав. Дві години тому він вилетів з Арланди. Бульдозерові саме подзвонили про це, коли я йшов. Він страх як зажурився.
Гунвальд Ларсон, крекчучи, висунув голову з шафи і сказав:
— Хай би так не запалювався й не смакував наперед своїх успіхів, то менше б розчаровувався. Зрештою, він довго не журиться, ти, мабуть, і сам знаєш. Ну, то що Рус робив у свої вільні дні?
Він знов заліз у шафу. Кольберг засунув найнижчу шухляду столу й випростав спину.
— Не побіг на побачення з Мальмстремом і Муреном, як сподівався Бульдозер. Першого вечора, тобто позавчора, ходив з дівкою в шинок, а потім уночі вони голі купалися.
— Про це я вже чув, — сказав Гунвальд Ларсон. — А що він далі робив?
— Просидів з тією дівкою майже до вечора, тоді вернувся в місто й тинявся вулицями сам, певне, без ніякої мети. Вчора ввечері він подався до іншого шинку, вже з іншою дівкою, але більше не купався, а забрав її до себе в Мерсту. А сьогодні вранці підвіз її на таксі до площі Одена й там попрощався з нею. Потім знов вештався сам по місту, зайшов у кілька крамниць, вернувся додому в Мерсту, переодягся і поїхав на аеродром. Як бачиш, нічого особливого, а головне — нічого злочинного.
— А непристойне купання голяком? — сказав Гунвальд Ларсон. — Треба було, щоб Ек, який сидів у кущах і все бачив, склав протокол про злісне порушення моралі.
Гунвальд Ларсон виліз із шафи й зачинив дверці.
— Нема нічого, крім купи гидотного ганчір'я, — сказав він і вийшов зі спальні.
Кольберг перейшов до зеленої шафки коло ліжка, що правила за нічний столик. У двох перших шухлядах було повно всякого непотребу: паперові носовики, коробки з-під сірників, півплитки шоколаду, кілька шпильок, термометр, дві пачки м'ятних таблеток, ресторанні рахунки, касові чеки, чоловіча санітарія, кулькові ручки, листівка зі Щеціна з текстом: «Тут є горілка, жінки й ліжко» — чого більше треба, Стісе, погнута запальничка й тупа фінка без піхов.