Стен Шегрен не вставав разом із сонцем. Довелося довго чекати, поки він відчинив, позіхаючи і плутаючись у довгому купальному халаті.
Гунвальд Ларсон відразу приступив до справи.
— Ви збрехали поліції, — спокійно сказав він.
— Я збрехав?
— Минулого тижня ви двічі змалювали прикмети грабіжника банку, начебто схожого на жінку. Крім, того, докладно змалювали машину, «рено-шістнадцять», якою грабіжник немовби втік, і двох спільників, що були в тій машині.
— Правильно.
— У понеділок ви слово в слово повторили те саме старшому, слідчому, який приїздив сюди побалакати з вами.
— І це правильно.
— Правильно й те, що майже всі ваші слова — чистісінька брехня.
— Я змалював ту біляву особу так, як бачив її.
— Авжеж, тому що інші свідки також бачили її. І ви ще враховували те, що в нас може виявитись кіноплівка з кінокамери в банку.
— Але я все-таки думаю, що то була жінка.
— Чому?
— Не знаю. Адже можна чуттям угадати жінку.
— А от цього разу чуття зрадило вас. Та я прийшов не тому. Я хочу, щоб ви підтвердили, що Історія з машиною і двома чоловіками — ваша вигадка.
— А навіщо вам це?
— Мої мотиви вас не стосуються. Тим паче, що вони особисті.
Із Шегрена відразу злетів сон. Він пильно подивився на, Гунвальда Ларсона і спроквола мовив:
— Наскільки мені відомо, неповне чи хибне свідчення не вважають злочином, якщо його не дано під присягою.
— Цілком правильно.
— У такому разі я не бачу сенсу в нашій розмові.
— Зате я бачу. Я хочу з'ясувати одну справу. Скажімо, я дійшов якогось висновку й хочу знати, чи він правильний.
— І що це за висновок?
— Що ви морочили поліції голову не з корисливих міркувань.
— У нашому суспільстві досить таких, що дбають тільки про свою користь.
— Але ти не дбаєш про свою користь?
— Принаймні намагаюся не дбати. Мало хто мене розуміє. Наприклад, дружина не розуміла. Тому я тепер сам.
— Ти вважаєш, що грабувати банки добре й що поліція — природний ворог народу?
— Десь так вважаю. Тільки в тебе це виходить надто спрощено.
— Пограбувати банк і вбити директора спортивної школи — аж ніяк не політична акція.
— У цьому випадку — ні. Але треба враховувати й ідейні мотиви. А також історичну перспективу. Часом пограбування банку викликане політичними причинами. Наприклад, під час революції в Ірландії. Але воно може бути й неусвідомленим протестом.
— Ти хочеш сказати, що злочинців можна вважати такими собі бунтівниками?
— Що ж, це непогана думка, — відповів Шегрен. — Але навіть провідні соціалісти. Її відкидають. Ти читаєш Артура Лундквіста?
— Ні.
Гунвальд Ларсон волів читати Жюля Регіса і таких, як він, авторів: Саме тепер він перечитував С. А. Дюсе. Зрештою, це справи не стосувалось, його літературні смаки диктувало бажання розвіятись, а не потреба, самоосвіти.
— Лундквіст отримав міжнародну Ленінську премію, — повів далі Шегрен. — У збірці під назвою «Людина соціалізму» він пише приблизно таке, цитую з пам'яті: «Часом доходить до того, що явних злочинців змальовують носіями свідомого протесту проти несправедливості, мало не революціонерами… В соціалістичній державі таке неможливе».
— А далі? — спитав Гунвальд Ларсон.
— Кінець цитати, — відповів Шегрен. — А я вважаю, що він міркує примітивно. По-перше, не обов’язково бути ідейно свідомим, щоб збунтуватися проти несправедливості. А по-друге, щодо соціалістичних країн, то тут у нього взагалі нема логіки. З якої речі люди грабуватимуть самих себе?
Гунвальд Ларсон довго мовчав, Нарешті спитав:
— Отже, ніякого «рено-шістнадцять» не було?
— Не було.
— І не було неприродно блідого водія в білій тенісці та вбраного в чорне хлопця, схожого на Гарпо Маркса?
— Не було.
Гунвальд Ларсон кивнув головою, думаючи про своє. Потім сказав:
— Річ у тім, що грабіжник, здається, попався. І він далеко не стихійний революціонер, а нікчемна п'явка, що присмокталась до капіталізму, жила перепродуванням порнографії та наркотиків і думала тільки про свої прибутки, більше ні про що. Лише про себе. І відразу почала продавати своїх спільників, намагаючись урятувати свою шкуру.
Шегрен здвигнув плечима.
— Таких теж багато. Та однаково, той, хто грабує банк, по-своєму… як би тобі сказати… горопаха. Розумієш?
— Розумію, чому ж ні.
— А взагалі, як ти можеш так думати?
— А ти сам збагни як, — відповів Гунвальд Ларсон. — Спробуй поставити себе на моє місце.