На роботі він почав свій день з того, що ще раз уважно перечитав усі свої нотатки. Цього йому вистачило до другого сніданку — чашки чаю і двох сухарів.
Потім він пішов у туалет і вимив руки. А коли повернувся, задзвонив телефон.
— Комісар Бек? — спитав чоловічий голос.
— Так.
— Вам дзвонять із Торговельного банку. — Чоловік пояснив, з якої філії, і далі сказав — Ми отримали запит про клієнта на прізвище Карл Едвін Сверд.
— Так, так слухаю.
— Він має в нас рахунок.
— На рахунку є якісь гроші?
— Є, і пристойна сума.
— Скільки?
— Близько шістдесяти тисяч. А взагалі…
Чоловік замовк.
— Що ви хотіли сказати? — спитав Мартін Бек.
— А взагалі я б сказав, що рахунок досить дивний.
— Папери у вас під рукою?
— Звичайно.
— Мені можна зараз приїхати і глянути на них?
— Певне що можна. Спитайте головного бухгалтера Бенгтсона.
Мартін Бек радий був трохи пройтися. Філія банку містилась на розі Оденгатан і Свеявеген, і, хоч рух у місті був великий, він дістався туди менше як за півгодини.
Головний бухгалтер банку мав слушність: рахунок справді виявився незвичайним.
Мартінові Беку дали окремий столик за прилавком. Переглядаючи папери, він подумав, що в цьому разі можна бути вдячним державі за порядки, які дозволяють поліції та іншим урядовцям безцеремонно длубатися в особистих справах громадян.
— Дивне вже те, що клієнт вибрав чековий рахунок, — сказав бухгалтер. — Було б природніше спинитись на такій формі вкладу, яка дає вищий відсоток.
Слушне зауваження, але Мартіна Бека більше зацікавила регулярність внесків. Щомісяця на рахунок надходило сімсот п'ятдесят крон, і завжди між п'ятнадцятим і двадцятим.
— Наскільки я розумію, — мовив Мартін Бек, — гроші вносили не безпосередньо у вас.
— Так, жодного внеску не зроблено в нас. Ось бачите, кожен оформлений в іншій філії, часто навіть не нашого банку. Технічно це не мало ніякого значення, однаково гроші йшли до нас, на Свердів рахунок. Та постійна зміна кас, мабуть, не випадкова.
— Ви хочете сказати, що Сверд вносив гроші сам, але не хотів, щоб хтось знав про це?
— Мабуть… Таке припущення найперше спадає на думку. Коли переказуєш гроші на свій рахунок, прізвища того, хто кладе їх, не конче називати.
— Але ж бланк переказу однаково треба заповнювати самому?
— Не обов'язково. Дуже часто клієнт просто дає гроші касирові і просить переказати їх на свій рахунок. Адже не всі вміють заповнювати бланки, тоді касир сам пише прізвище, номер рахунку й номер банківської контори. Це передбачено правилами обслуговування.
— А тоді що?
— Клієнт отримує копію бланка як квитанцію. Коли хтось переказує гроші на свій рахунок, банк потім не шле йому повідомлення. Ми взагалі шлемо їх тільки на вимогу клієнта.
— А де зберігаються самі бланки?
— У нашому центральному архіві.
Мартін Бек провів пальцем по стовпчику цифр.
— Що, Сверд жодного разу не брав грошей з рахунку? — спитав він.
— Не брав, і, на мою думку, це найдивніше. Жодного чека не виписав. А коли я почав перевіряти, то з'ясувалося, що він навіть не брав чекової книжки. Принаймні кілька останніх років.
Мартін Бек потер перенісся. На квартирі у Сверда не знайдено ні чекової книжки, ні копій бланків, ні повідомлень.
— Хтось із ваших службовців знає Сверда в обличчя?
— Ні, жоден з них не бачив.
— Коли відкрито рахунок?
— Мабуть, десь у квітні тисяча дев'ятсот шістдесят шостого року.
— І відтоді щомісяця надходило по сімсот п'ятдесят крон?
— Так. Правда, останній внесок датований шістнадцятим березня цього року. — Бухгалтер глянув на свій календарик. — Це був четвер. А в квітні вже грошей не надійшло.
— Дуже легко пояснити чому, — сказав Мартін Бек. — На той час Сверд помер.
— Он як. Нас ніхто не повідомив про це. В таких випадках, до нас звертаються претенденти на спадок.
— Виходить, претендентів не було.
Бухгалтер вражено глянув на нього.
— А тепер будуть, — додав Мартін Бек. — До побачення..
Краще не затримуватись тут, ану ж хтось надумає пограбувати цей банк. Якщо, напад станеться при ньому, тоді від спецгрупи не відкрутишся.
Перекинуть. Відрядять.
Справа постала в новому світлі. По сімсот п'ятдесят крон протягом шести років! Так би мовити, постійний прибуток. А що Сверд ніколи не брав грошей, на таємничому рахунку наросла чимала сума. П'ятдесят чотири тисячі крон плюс відсотки.