— Так, так, — підтвердив Урсу, але в голосі його не було ніякої певності.
— Одягайся швиденько, бо треба звільнити залу для твого супротивника.
Урсу послухав поради тренера, одягнувся і вийшов разом з Тіком. Та через кілька кроків зупинився засоромлено.
— Тіку, ти не сердься, але…
— А-а! — здогадався малюк. — Хочеш упевнитися? Я саме думав, як це зробити, щоб ти не сердився. Ти знаєш, я залишусь подивитися на твого супротивника. Ну, бувай! О, ледь не забув. Ми вирішили зустрітися о восьмій у мене й поговорити трохи про… дуже важливу справу. Усі черешняки…
Урсу кивнув на знак згоди головою, а Тік скрадливо подався назад до зали. Обережно проник усередину, сховався біля дверей за лавами й причаївся там.
Коли здоровань переступив поріг, Тік відчув холодок у потилиці. У спортивному костюмі той був ще грізніший. Високий, широкоплечий, з довгими м’язистими руками, з дужою шиєю, зі специфічною статурою боксера, — здавалося, ніби він усе життя провів на рингу. Його тренер показував йому знаки, настановляв, ніби дитину.
— Отже, так: ліва рука, стиснута в кулак, угору — значить, ти повинен бити по корпусу. Права рука, стиснута в кулак, угору — ти відступаєш. Розкрита долоня — означає протилежне. Обидві руки вгору зі стиснутими кулаками — ти мусиш ухилятися. Обидві руки вгору з розкритими долонями — ти завдаєш остаточних ударів. Ану, спробуємо.
Отже, Тікові випала нагода спостерігати найдовершеніше диригування боєм, яке він будь-коли бачив у своєму житті. Учень майже блискавично виконував настанови свого вчителя. Іноді, в межах лише однієї секунди, давалися дві різні команди: ближній бій — далекий або атака — відступ. Любо було дивитися, як простий знак рукою викликав десятки ударів по уявному корпусові або інший знак перетворював праву руку здоровила в якийсь гігантський поршень.
— Чудово! — зробив підсумок тренер. — Я певніший твоєї перемоги, ніж того, що я існую. Тут помиляються, любий мій, багато тренерів. Вони вважають, що під час бою боксер може зберігати холодну голову й розсудливість. Вони забувають, що найкраще оцінює хід бою той, хто поза рингом. Саме тренер бачить те, чого не бачать боксери, і відчуває те, чого не відчувають вони. А все полягає в тому, щоб уміти керувати боєм! Ну, а тепер до мішка з піском. Противник твій дужий. Йому слід завдати такого удару, щоб він упав.
Тренер вийшов із зали, розплившись у посмішці, а його учень заходився гамселити мішок з піском. У Тіка кров захолола в жилах, коли він побачив, з якою силою той б’є. «Один такий удар звалить будь-кого», — подумав хлопець. Після кожного удару мішок з піском вигинався дугою градусів на дев’яносто. Здавалося, що мішок наповнений не піском, а пухом, бо він ходором ходив, наче знавіснілий маятник. «Боже мій, як мені страшно за Урсу!» — подумав Тік. А здоровань гамселив по мішку дедалі лютіше, дедалі затятіше.
У Тіковій голові раптом блискавкою сяйнув зухвалий намір. Ледве втримавшись від зловтішного вигуку, хлопець тихенько підвівся з-за лави, нечутно підійшов до дверей, зачекав трішечки…
Здоровань завдав смертельного удару по мішку з піском. Тієї ж миті Тік пронизливо вигукнув: «А-а-а!» Заскочений зненацька, боксер повернув голову на крик. Але нічого не встиг побачити, бо мішок з розгону вдарив його по щелепі, і здоровань сам мішком звалився долі в перший за своє життя нокаут. Отже, черешняк дотримав-таки свого слова.
6
У голубій кімнаті з великими вікнами Марія випитувала в Дана:
— Ти нестерпний, ну скажи хоч слово! Невже не розумієш, що мені дуже цікаво?
— Лише тоді, коли прийдуть Тік та Урсу. Май же хоч трохи терпіння…
— Аби ти тільки знав, які вони противні, ці хлопці, що вдають, ніби стали серйозними. Думають, наче вони схожі на дорослих. Я тобі ось що скажу, Дане, З дівчатами не можна бути таким серйозним. З хлопцями — то так-сяк…
— А чому не можна бути серйозним з дівчатами?
— Бо все одно не вистоїш проти їхньої наполегливості, а тільки перетворишся на кумедного юнака… і тому… тому, що дівчата й так майже точно знають, що криється за «великою серйозністю».
— А я певен, наприклад, що нікому й на думку не спаде, про що тут ідеться!
— Хочеш спробувати? Я тебе питатиму, а ти відповідай лише «так» чи «ні». Отже, тільки так або ні. Більш нічого.
Дан повагався мить, але гра видалася йому навіть цікавою.
— Ну, давай! Побачимо, що з того вийде.
— Гаразд, почали… Мова йде про дівчину…