Тік заплющив очі й скреготнув зубами — ніби той жахливий удар дістався йому. Коли розплющив очі, то побачив ліву руку з розчепіреними пальцями: шалена атака!
— Стережись, Урсу! — закричав він щосили.
Але хто б його міг почути у цій несусвітній веремії, що зчинилася в залі? Та й не встиг він докінчити фразу, як здоровило почав виконувати команду. Урсу безперервно відступав, ухилявся, блокував, творив справжні чудеса, щоб уникнути потужних ударів, але супротивник переслідував його, мов машина, що ніколи не знає втоми.
Відступаючи, у ролі бійця, котрий лише захищається, Урсу дедалі більше впевнювався, що обрана тренером тактика неодмінно веде до поразки. Але ніщо в ньому не опиралося лихим передчуттям. Він блокував удари, відбивав їх, ухилявся, відчайдушно захищався… Кілька разів намагався зробити вдаваний удар лівою чи правою, але щоразу його супротивник був готовий до протидії.
Тікові здавалося: от-от скоїться неминуче лихо. Раптом він побачив сигнал тренера, і йому від страху відібрало мову: вгору звелися дві руки з розчепіреними пальцями. Тієї ж миті здоровило блискавично вдарив Урсу в підборіддя. Це був жахливий удар. Зала завмерла. Урсу здригнувся, похитнувся, впав на коліна… Рефері почав рахувати. Тренер здоровила і далі тримав підняті догори обидві руки з розчепіреними пальцями. Його учень стояв у кутку, напруживши, ніби вона була сталева, праву руку. Він читав лише сигнали свого вчителя: удар за ударом, кожен на повну силу. На «вісім» Урсу підвівся. Здоровило стрілою метнувся на нього й викинув уперед праву руку. Урсу, ще очманілий, все-таки знайшов у собі сили ухилитися від удару.
Урсу спробував рятівний випад — корпус до корпуса. Тренер-диригент знову прочитав його думку й підняв угору праву руку зі стиснутим кулаком, тобто наказував своєму учневі негайно відступати. Під час відступу він прийняв ще одне рішення: ліва рука розкрита, і майже цієї ж миті розкрилася й права: завершальна атака з остаточним ударом.
Аперкот лівою кинув Урсу на корд. Тренер здорованя полегшено зітхнув і підняв руки в торжествуючому жесті: кінець! Ще не було людини, котра могла б витримати такий удар. Але водночас пролунав і гонг. А Урсу вже вдруге опускався на коліна. Проте після гонга він ще знайшов у собі сили підвестися й пішов нетвердою ходою до свого кутка. Там упав на стілець і заплющив очі.
Поруч нього став тренер, він масажував його, підбадьорював чи намагався підбадьорити, але якось ніби непевно. Він теж занепокоївся. Відчував, що десь припустився промаху, але не міг збагнути, де саме.
Від крижаної води Урсу стрепенувся. Він глибоко зітхнув, кліпнув кілька разів очима, потім занишпорив ними по залі. Але не знайшов нікого, крім сумних облич. Побачив Тіка й ледь підморгнув йому… Ще раз пробіг поглядом по залі, і знову його очі пойнялися болем.
Тік зиркнув на годинника. До початку раунду ще залишалося тридцять секунд. Погляд, яким Урсу вдруге оббіг залу, пояснив Тікові все. Він дістав записника, олівця, черкнув кілька слів на поспіхом вирваному аркушику і насилу згорнув його. Залишалося ще двадцять секунд. Зовсім мало часу, щоб дістатися до кутка Урсу. Для цього треба було б подолати чимало перешкод та ще оббігти ринг. Малий дістав з кишені рогатку. Ще п’ятнадцять секунд. Але ж чим вистрелити? Поперед нього дівчина в білому, тримаючи непочату коробку цукерок, байдуже дивилася на ринг. Тік стрепенувся. Він нагнувся до Лаури й швидко простяг руку до коробки:
— Ви не сердьтеся, будь ласка… Мені треба цукерку…
— Охоче! — швидко відповіла Лаура. — Вони з молоком…
Тік залишив випад без відповіді. Зовсім не було часу. Він швиденько загорнув цукерку в папірець із таємничими словами, наготував рогатку й розтягнув гуму. Залишалося ще сім секунд. Багато, багато надзвичайних мішеней брав на приціл малий упродовж своєї кар’єри чемпіона рогатки, починаючи з горобців і кінчаючи цигарками в зубах тих хлопців, що корчили із себе дорослих. Він розтягнув гуму. Залишалося ще шість секунд. Тік прицілився, затамувавши подих, і випустив незвичайний набій.
Кулька влучила Урсу просто в груди. Урсу здригнувся, ніби вжалений. Клубочок упав йому до ніг. Він спантеличено роззирнувся по залі й побачив розпачливі жести Тіка, що розмахував рогаткою. Усе зрозумів. Залишалося ще три секунди. Він розгорнув папірець, розгладив його й прочитав: «Ти повинен перемогти! Лучія». До початку раунду лишалася секунда…