Саме цієї миті тренер Урсу кинувся до свого учня, бо хотів підбадьорити його, сказати, що всі його міркування глибоко хибні, що слід усе перемінити, але гонг підхопив його учня зі стільця. Урсу вирішив застосувати іншу тактику — ту, про яку він думав весь час.
І він кинувся в атаку з таким самим запалом, що й його супротивник, який усе ще вважав Урсу за розгубленого.
Почалась неповторно красива боротьба: удари, ухиляння, блоки, удавані удари, відступи, танець, сила, гнучкість, вишуканість. Ще якийсь час тренер здорованя мав змогу керувати своїм учнем, але він не встигав за швидкістю боротьби, за низкою несподіванок, які придумував Урсу, і, стоячи там, за рингом, пітнів дужче, ніж його учень на рингу.
Атака Урсу виявилася цілковитою несподіванкою для чемпіона. Він гадав, що супротивник уже подоланий, і ось тобі, маєш… Урсу невтомно танцював навколо нього. І не втрачав жодної нагоди завдати удару по корпусу, ухиляючись щоразу від подібних ударів, аперкотів та фінтів. Це був вишуканий танець у такому ритмі, якого ніхто ще не бачив на боксерських рингах. Зала вирувала. А на гальорку ніби вилили цеберко живої води. Крики й вигуки не вщухали. Ніхто малюків не заводив, бо й сам Тік не міг уторопати, що сталося з Урсу. Його ніби підмінили. Раптом він зрозумів, що Урсу готується вдарити лівою. Побачив, як той повернувся корпусом, крутнувся, нахилився плечем праворуч і вперед, ніби відчув його напружену, мов сталеву, правицю і загрозливо підняту ліву. Здоровань підняв обидві рукавиці, щоб захиститися від страхітливого удару в обличчя з правого боку. Але удар призначався не туди. Винятковий обманний випад Урсу… А коли малий побачив, як права рука коротко смикнулася назад, а потім майнула блискавкою, він заплющив очі. Коли ж розплющив їх, то побачив, що на ногах стоїть тільки один боєць. Другий нерухомо лежить долілиць.
Рефері чітко порахував до десяти, потім підняв руку Урсу. Переможець спустився східцями рингу під безперервний шал присутніх. Супротивник почав ворушитись, але хто там на нього вже дивився? Усі погляди, всі слова і всі симпатії були звернені до Урсу. Тренер привітав свого учня якоюсь винуватою посмішкою:
— Урсу, як же ти здогадався?.. Я не мав часу пояснити тобі, що слід перемінити тактику. Навіть коли б хотів…
Урсу, нагнувши голову, відповів йому:
— Ви казали мені про це, казали колись… Ви вчили мене, що психологія для боксера важить дуже багато. З цього я й виходив. У своїх міркуваннях, ви базувалися на упевненості супротивника в перемозі. Я теж так думав. Але ви радили подарувати йому кілька легких успіхів, а тоді укріпити його впевненість, хай, мовляв, заспокоїться. Але коли, замість заспокоїти його, ця тактика викличе в нього бажання якомога швидше закінчити бій? Надто коли він побачить, що все йде досить легко… Чому б не спробувати уникнути від самого початку будь-якої несподіванки, будь-якого неочікуваного удару? Я весь час відчував, що ваш метод призведе не до самозаспокоєння, а саме до такої реакції супротивника.
— А твої міркування? — здивовано спитав тренер.
— Я міркував так: коли атакуватиму від самого початку, то похитну його впевненість, посію страх. А це може призвести до цілковитого порушення рівноваги, і тоді невпевнений супротивник у моїй владі. Так воно й сталося в другому раунді. Я вам дуже вдячний, бо ви навчили мене думати. Але тут був ще один фактор, який сприяв моїй перемозі…
Цей фактор саме заходив до роздягальні Урсу. Був то білявий кирпатий хлопчик, він кинувся на шию переможцеві, ледь не плачучи од радості.
— Ти вибач мені, Урсу, але я навіть не знаю, як ти переміг. Коли я побачив, як готується вдарити твоя права, то заплющив очі. Мені було жаль бачити вдруге такий нокаут.
— Де Лучія? — швидко спитав Урсу.
— Яка Лучія? — щиро здивувався Тік.
— А записка… записка, яку ти мені кинув?..
— А-а!.. Записка! То я написав! Думаєш, я дурний — допустити, щоб ти через неї програв матч? Та що з тобою?
Урсу плюхнувся на канапку. Він був ладен утретє одержати могутній удар від здорованя, тільки б Лучія була тут.
3
Дівчина в білому завмерла в квадраті вікна. На ледь освітленій вулиці перехожих було мало. В будинку давно вже панувала тиша. Думкам привільно. Дівчина почувалася самотньою, дуже самотньою, обурливо самотньою. Коли батько сказав, що вона пробуде всі канікули в бабусі, Лаура застрибала від радості. Малесеньке, загублене на карті містечко притягувало до себе, наче магніт. Спогади веселого дитинства, хоч здавалися туманними й далекими, обличчя бабусі, будинок з ганком, просторе обійстя з шовковою травою, що так ніжно лоскотала ноги, коли бабуся дозволяла ходити босоніж, чарівність далеких сонячних днів, — усе видзвонювало в вухах світлою голубою мелодією. Але це містечко було жадане ще й тим, що тут жили черешняки. Про них Лаура начулася багато, але найповнішу і найправдивішу розповідь вона почула з вуст одного з них.