Урсу й Дан звірили годинники. Секундні стрілки показували однаково. Хлопці домовилися, що перший вибух буде сигналом про те, що карбід знайдено. Через дві хвилини — другий вибух. А потім вибух що три хвилини. Урсу в цю секунду гатитиме в двері.
— Ти ж пильнуй! — настановляв Дана Урсу. — Банок набери якомога більше, бо, може, загубиш якусь. А дітлахів заставляй після кожного вибуху збирати їх.
— Не турбуйся, вибух буде що три хвилини!
— І ще одне, — додав Урсу. — Калюжу знайди невелику. А тільки підкладеш карбід, одбігай чимдалі. На моїх очах одного хлопця буквально скупало таким вибухом.
Дан бігцем подався в село, а Урсу заходився розширювати площину біля металевих дверей, щоб було де розмахнутися і якомога дужче вдарити. Однак він забув про одну дрібницю. Тим часом його цілком захопила робота. Закінчивши розчищати, примірився до удару. Він стане отак зверху над стіною, візьме кайло обіруч, покладе поряд на видноті годинника, а певної миті щосили вдарить. Хто зна, може, поталанить легко пробити проіржавілі двері. Хлопець простягнувся горілиць на траві, розкинувши руки й ноги, щоб відпочити й набратися сил. Поволі спливав час. І лише коли почувся звук вибуху, Урсу згадав, що вони не врахували однієї важливої дрібниці.
Ні про що більше не думаючи, Урсу зайняв визначену заздалегідь позицію. Він вискочив на стіну, міцно вперся ногами в землю, схопив обіруч кайло й почав розмахувати, втупившись у годинника. Ще три секунди… дві… одна!
Крем’язень ударив з жахливою силою. Він нічого не почув, крім грому удару, а Дан серед малюків біля криниці почув тільки вибух карбіду. Урсу знову напружено застиг. Коли до наступного вибуху залишилося кілька секунд, він зрозумів: щоб кайло пробило металеві двері, другий удар повинен бути ще сильніший… Цей удар був такий сильний, що держак кайла переламався навпіл. Саме про це Урсу й не подумав раніше. Але не можна гаяти часу. За три хвилини помилку слід виправити… Він не повинен пропустити жодного вибуху, бо хто зна, скільки Данові вдасться продовжувати «гру».
Урсу, забувши про будь-яку обачність, шалено метнувся з горба. І хоч від металевих дверей до місця внизу, яке він примітив, було щонайменше метрів тридцять п’ять, крем’язень подолав цю відстань кількома скоками. А там нагнувся до величезного каменя, взятися за якого зважилася б лише дуже сильна людина, схопив його й підняв до грудей. Від страшенної ваги тіло зігнулося, але хлопець почав підніматися вгору урвистим схилом. Гнаний однією думкою — якомога швидше дістатися до металевих дверей! — він майже третину шляху подолав без перепочинку. Зупинитися вирішив біля смерічки й оголеного коріння. Але корінь, на який він зіперся коліном, випорснув. Не випускаючи каменюки з рук, хлопець покотився вниз.
Урсу зумів зупинитися раніше, ніж докотився вниз. Коли він знову взявся за камінь, то одразу вирішив, що слід піднімати обережніше. Неважко зрозуміти, що такий спосіб сходження швидко знесилив його. Хлопець робив невеликі ривки, спиняючись для короткого перепочинку. Для цього він намічав собі то дерево, то кущик трави, то камінь, старався дістатися туди одним духом, перепочити секунду — і далі. Камінь тягнув його вниз, коліна неймовірно напружувалися, вени на шиї видулися.
Остання точка для перепочинку — зламаний держак кайла біля приступки. Тільки діставшись туди, зрозумів, що, зосередивши всю увагу на тому, щоб дійти до стіни, він не почув Данового вибуху. Хлопець глянув на годинника — точніше, на саму секундну стрілку. Інших стрілок навіть не бачив. Бо страшно було подумати, в якому становищі він опинився. Йому не залишалося нічого іншого, як поставити на один-єдиний шанс: буде ще лише один вибух, а минуло тільки дві хвилини з трьох. Він зрозумів за якусь мить просвітління, наскільки нерозважні були їхні розрахунки. Через п’ять секунд стрілка почне нове коло по циферблату. Урсу підняв камінь, витягнув уперед руки, нагнувся, коротко розмахнувся, а потім жбурнув його з нелюдською силою.
5
Дан ладнався до четвертого вибуху, коли побачив гурт бабів, що надбігали до криниці. Як на лихо, поспішати він не міг. Залишалося ще кілька секунд. Він закричав бабам:
— Обережно! Назад! — і поклав карбід під банку. Гримнуло секунда в секунду. Малюки довкола нього аж нетямилися з радості. Вони стрибали, мов бісенята, і весь час кричали:
— Стрельни ще раз! Як страшно!
Баби були вже поруч.
— Розбійнику!
— Послухайте, бабусю…
— Мовчи, пройдисвіте!
— Ось лозина, тітко Ляно, зараз ми йому покажемо…