Баби оточили Дана глухою стіною, в якій для відважного черешняка не залишилося найменшої шпарини, куди можна було б прошмигнути.
— Дубцем йому треба вправити розум!
— Чого ти чекаєш, Флоаро? Провчи його трохи, щоб не лякав села!
— Злодію! — кинулася до хлопця одна баба з кулаками. — Розбійнику!
Дан нагнув голову, підставляючи спину… Він чекав, зіщулившись, удару, але басовитий голос, що його Тік впізнав би одразу, зупинив руку старої.
— Гей, баби! Чого ви прискіпалися до хлопця? Онуків би посоромилися!
— А тобі чого треба, трухлявино! — огризнулася одна стара. — Аби твоя воля, ти б найняв його в примарію, щоб стріляв цілими днями!
— Це я трухлявина?! Ви чули таке, люди добрі? — вдавано розлютився дід, підморгуючи Данові, — ушивайся, мовляв. — Подивіться краще на себе. Хіба не бачите, що з вас уже пісок сиплеться?
— Щоб тобі вже заціпило! — кинула баба з червоним, як буряк, носом.
— Повчи краще свою дівку, бо щось дуже з парубками водиться! — докинула інша.
— Ну й баби! Нема вам більше до кого вчепитися?
Дан не чекав, коли вщухне суперечка біля криниці, а скористався першою ж нагодою і прошмигнув між двома бабусями, які тільки роти роззявили на слова діда Плачинди, і припустив, скільки духу, поки ніхто не помітив його втечі. Хлопець зупинився лише біля руїн. Там з останніх сил схопився за мотузку, яку йому кинув Урсу. На його щастя, крем’язень, помітивши втому Дана, тягнув мотузку так, що герой карбіду і консервних банок дістався нагору, не доклавши ніяких зусиль, потім упав безсило на траву й почав скаржитися другові:
— Я вже думав, що мене порішать баби. Аби не якийсь розумний дідусь, то мені б кості переламали там, біля криниці. Мамо рідна, бачив би ти, як вони накинулися на мене!
— А удари чутно було?
— Які удари? — насилу видушив Дан.
— Ти скільки разів стріляв?
— Здається… чотири.
— Чотири? Значить, нічого не було чути?
— Я нічого не чув, крім вибухів. Але бачив би ти, які вони були люті!
— Та облиш уже бабів. Хіба зараз до них?
Але Дан не дав йому договорити, бо підскочив, ніби вжалений, уздрівши кайло:
— Що?! Зламався держак? Коли?
— Після другого удару.
— А як же тобі вдалося пробити?
Урсу показав Данові на камінь. Дан спантеличено глянув на друга.
— Де ти його взяв?
— Тут! Давай краще подивимося на отвір!
Вони обидва нагнулися до металевих дверей. Каменюка проламала горішню частину дверей, зробивши дірку завбільшки з кулак.
— Аби ще один вибух, то камінь влетів би всередину. Я ніби відчував щось. І тому зупинився в останню мить.
— А зараз не можна? Баби подумають, що я заховався десь на околиці і знову їх дратую. Ризик тут невеликий.
Ризикувати їм і справді не було потреби, бо від села долинув звук вибуху. Малюки перейняли «техніку гри» і тепер під опікою діда Плачинди почали бавитися самі. Обидва черешняки зрозуміли, що тепер нічого не заважає їм довести справу до кінця. Урсу підняв каменюку, напружив сили і ще раз пожбурив у двері. Дан тріумфуюче закричав:
— Готово! Ура!
Камінь прошив металеві двері, зробивши отвір, крізь який могла влізти людина.
6
Золотоволосий детектив у супроводі Цомбі досить швидко дійшов до Зогренів. Дорогою його нагнала підвода, і селянин зрадів, що буде з ким побалакати. У селі один метикуватий малюк привів його аж до хати діда Стріхи.
Той саме годував свійську птицю.
Дід Стріха впізнав Тіка одразу ж, як тільки почув «Добрий день!», і пильно глянув на нього.
— А-а! Той самий малий! Про що ти хочеш іще спитати?
— Про того самого шофера, діду Стріхо.
— Але я справді більше не бачив того лайливця.
— Може, ви пригадаєте хоч що-небудь. Він був товстий?
— Я не сказав би, що він гладкий…
— Сухорлявий? Високий? Горбатий?
— Такий, яких багато.
— Він не кульгає? Може, на обличчі який шрам є?
— Шрам?.. Тобто що ти маєш на увазі?
— Ну, рубець, слід після рани, знаєте, коли хтось поріжеться…
— А-а! Ти хочеш сказати, чи не був він якось позначений? Ні, я нічого не помітив. Хоча стривай… Ні… Він був вимазаний у сажу від машини, не знаю, як вона зветься. А на обличчі сліди від пальців.
— Ви не пригадаєте, як він одягнутий?
— Чому ж ні? Такий одяг носять трактористи. «Комбінезони» на них кажуть. Але він його скинув і залишився тільки в бавовняній сорочці без рукавів. У нього дуже сильні руки, це я помітив.
— А на руці не було якогось татуювання?