— А ви не пригадаєте, який він із себе?
— Такий, як кожен дурень. Хтось йому щелепу пересунув набік. А може, це в нього така звичка сміятися. Не схоже, що він із села, чи навіть із сусідніх сіл… Ага, чекай, хлопче. На ньому червоні штани, такі червоні штани, як яйця на Великдень. Я таких ще в житті не бачив. Волоцюга якийсь непутящий… Що ще?… Що тобі ще сказати? Дуже можливо, що він десь і вкрав того пакета.
— Ні! — заперечив Тік. — Треба неодмінно знати, хто йому дав пакета!
— Коли тобі треба саме це, то я навчу тебе, що робити. Піди до баби Аглаї, вона живе через дорогу від церкви, і спитай у неї. Вона знає все — і скільки разів я чхнув цієї ночі, і скільки води випив зранку кооперативний бугай, і скільки курчат проклюнулося за годину в Кирнецоїної квочки.
— Вона не зла? — поцікавився практичний малий.
— Баба може закомизитися, але ти скажи, що дід Сафту хоче знати… і спитай у неї все, що тобі треба…
— А коли вона не повірить?
Дід Сафту глянув на Тіка, тоді повернув голову на схід і прогримів:
— Гей, Аглає! Зараз я пришлю до тебе одного хлопця з проханням… Ну, тепер можеш не боятися, — заспокоїв дід свого гостя.
Тік подякував і подався до церкви. Та баби Аглаї вдома не застав. Вона була десь на протилежному кінці села, але, зачувши голос Сафту, якраз чимчикувала додому. Малий, щоб не марнувати часу, подався на пошту й послав на адресу Дана телеграму такого змісту: «До кінця нитки ще не дійшов але вже не довго крп Триматиму вас у курсі Тік».
4
У Вултурештах черешняки в хвилини перепочинку гарячково чекали Тіка чи бодай звістки від нього. Та перепочинки випадали такі короткі! Всі зусилля підлітків спрямовувалися на розшифрування документа. Певний час вони досліджували річище потоку. Бо в старовинному тексті була фраза: — «Потім зупинись біля потоку і святої неділі поєднай дві одиниці та полічи три смереки…» Вони перешукали все довкола, але не знайшли нічого, навіть випадково кинутого каменя. Лучія спробувала витлумачити текст цифрами.
— Давайте випишемо всі конкретні цифри, які є в тексті! — запропонувала вона.
— Передусім ми маємо чотири сажні, — швиденько нагадав Дан. — Перетворимо їх у кроки, в метри чи в ще щось?
— Почекай, почекай, Дане! — втрутилася Марія. — Перед сажнями у нас є десять заповідей і цифри п’ять та дев’ять. А після сажнів — чотири євангелія. Хіба ж це не про них сказано: «Рушай у дорогу з усіма євангеліями»?
— А потім десять з одним і десять без одного, тобто двадцять, — додала Лучія, що знала документ напам’ять. — Але, здається, Дан правду каже. Що нам робити з цифрами? Що вони означають? Віддаль?
— А може, вони означають букви? — висловив здогад Урсу.
— Букви? — здивувалася Лучія. — Давайте спробуємо! Переберемо речення за реченням.
— По-перше, ми не маємо ніяких посилань на цифри, — почала Марія. — Записуй, Дане: десять, п’ять, дев’ять… Потім чотири, потім два, чотири, знову одиниця.
— Яка одиниця? — перепитав Дан.
— Одна заповідь із шостого речення…
— Ага! А потім «десять з одним і десять без одного». Як його тлумачити — одинадцять і дев’ять, чи десять, один, десять, один?
— І так, і так, — запропонувала Лучія. — Там побачимо, може, вдасться перетворити їх у щось…
За кілька хвилин вони виписали всі цифри. Дан швидко розташував їх за абеткою. Отже, якщо 10 — Л, то 5 — Е, 9 — І…
— За якою абеткою? — спитала Лучія.
— Як-то за якою? Ой лишенько! — скрикнув Дан. — Треба перевести цифри на кириличну абетку. Хто її знає?
— Дурниці! — запротестувала Марія. — Тільки ідіотська трата часу. Не можна описати таємницю лише десятком літер абетки. А тут нема жодної цифри вище десятки.
За якусь мить подиву всі беззастережно прийняли Маріїне зауваження.
— Яким лисом був третій логофет! — визнав Дан. — Невже він хотів покепкувати з людей?
— Тільки не це! — запротестувала Лучія. — Тоді не варто було б так старанно приховувати грамоту. Стривайте! А ви добре обстежили місце, де знайшли її?
— Підлогу, стіни, всі куточки, п’ядь за п’яддю, — відповів Дан.
— А стелю? — спитала Лучія.
— Стелю? — здивувався Урсу. — Стелю — ні, і тої стіни, де двері, теж ні. Але я не бачу, кудою туди можна було б зайти… Стіна з дверима глуха, є стіна й надвірна, а стеля впирається в горб… Хіба я знаю? Може, варто було б там трохи понишпорити. Тепер і я думаю про стелю… Ходімо?