— Не знаю, Бовуаре, все це якось, бляха, дуже складно...
— Складно на стелі під ковдрою спати. Життя складне! Ну тобто, діло так влаштоване, що не ясно? — Бовуар подивився на Боббі трохи навіть суворо — крізь порожню оправу, що сповзла майже на кінчик вузького носа. Він був не такий міцний, як той другий чи навіть Дві-На-День, шкіра — мов кава з краплею молока, чоло високе й гладеньке, чорне жорстке волосся стрижене дуже коротко. У своїй сірій блискучій мантії він здавався Боббі кістлявим і тому геть не страшним. — Але наше завдання — для цього ми тут, і ти тут — дізнатися, що сталося насправді. А сталося дещо ще.
— Ви хочете сказати, що він підставив мене, Дві-На-День підставив мене, щоби мене на смерть підсмажили? — Боббі досі сидів на кріслі з пологового, хоча вже відчував, що міг би без нього обійтися. — І він заліз у сраку з тими чуваками, тими агломератськими крутими?
— От ти і второпав.
— І саме тому він так поводиться, ніби йому насрати, ніби він мене до печінок ненавидить, так? І йому реально страшно?
Бовуар кивнув.
— І все це тому, — тут Боббі враз зрозумів, чого насправді Дві-На-День такий роздрочений і переляканий, — тому, що мене підрізали там, на Майданчику, і ті гниди лобники мою деку забрали! А отой чужий софт був досі в моїй деці! — Він аж уперед нахилився, так радів, що склав усе докупи. — І оті мужики його вб'ють чи й гірше, якщо він не поверне ту штуку, так?
— Бачу, ти багато кіношоу дивишся, але масштаби приблизно такі, це точно.
— Ага. — Боббі відкинувся на спинку крісла й уперся босими п'ятками в край стола. — І що, Бовуаре, хто ці мужики? Як ви там сказали, хулігани? Заклиначі? Що це, бляха, значить узагалі?
— Справа в тім, Боббі, що один із тих мужиків я, а другий — отой здоровань. Можеш звати його Лукасом.
— Ти, мабуть, такі вже бачив, — сказав Бовуар, коли чоловік, якого він назвав Лукасом, поставив проєкторний акваріум на стіл, перед тим методично розчистивши для нього місце.
— У школі, — відповів Боббі.
— То ти в школу ходиш, малий? — гаркнув Дві-На-День. — От там би сраку й морозив далі! — Відколи він повернувся в супроводі Лукаса, прикурював сигарету від сигарети і взагалі виглядав іще гірше, ніж доти.
— Помовч, Дві-На-День, — сказав Бовуар. — Тобі трохи освіти теж не завадить.
— У нас такий був, щоби показувати, як і що там у матриці, як робити пошук по книжковій бібліотеці й усяке таке...
— І як, — Лукас випростався й обтрусив від уявного пилу свої великі рожеві долоні, — ти колись ним для цього користувався? Для доступу до книжок? — Він зняв свій неперевершено чистий піджак, послабив вузол простої чорної краватки. Білосніжну сорочку на спині перехрещували вузькі темно-вишневі підтяжки.
— Та я не дуже читаю, — відповів Боббі. — В сенсі, я вмію, але це важко. Але так, я трохи пройшовся по реально старих книжках про матрицю і це все.
— Я так і думав, — сказав Лукас і підімкнув до консолі акваріума щось схоже на малу деку. — Каунт Зіро. Занулення лічильника при перериванні процесу. Було таке в програмуванні колись давно. — Він передав деку Бовуарові, й той узявся вводити команди.
У майже невидимій тривимірній решітці акваріума з'явилися складні геометричні фігури. Боббі бачив, як Бовуар вводить баррітаунські координати.
— Скажімо, Боббі, ти ота синя пірамідка. Ось ти. — В геометричному центрі акваріума тьмяно заблимала синя пірамідка. — А тепер покажемо тобі, що бачили ковбої, яких Дві-На-День найняв за тобою стежити. Далі піде запис.
Із пірамідки вздовж лінії решітки потяглась уривчаста лінія синього світла. Боббі спостерігав за нею і бачив себе — як сидить у мамчиній вітальні, на колінах «Оно-Сендай», вікна затулені фіранками, пальці рухаються над декою.
— Пішов криголам, — сказав Бовуар. Синій пунктир сягнув стінки акваріума. Бовуар увів послідовність команд, і координати змінилися. В решітці постали нові фігури, і Боббі впізнав скупчення жовтогарячих кубів у центрі.
— Воно, — озвався.
Синій пунктир потягнувся від стінки до жовтогарячої бази. Навколо кубів спалахували неоново-оранжеві прямокутні стіни. Коли пунктир наблизився, вони заблимали й заворушилися.
— Як бачиш, щось одразу пішло не так, — сказав Лукас. — Ось їхня крига — і вона вже каже «привіт». Ушкварила по тобі ще до того, як ти взяв контроль.
Щойно синій пунктир торкнувся тремтливої оранжевої стіни, як його оточила прозора оранжева трубка трохи більшого діаметра. Трубка видовжувалася, прямуючи назад уздовж пунктиру, аж доки не вперлася в стінку.
— А тим часом у Баррітауні... — мовив Бовуар і ще раз увів послідовність команд. Тепер пірамідка Боббі знову була в центрі. Хлопець спостерігав, як оранжева трубка виростає зі стінки контейнера, йдучи за синім пунктиром, і обережно наближається до пірамідки. — І от приблизно тут ти мав би почати вмирати цілком смертельною смертю, ковбою. — Коли трубка дотяглася до цілі, навколо пірамідки враз виникли оранжеві стіни й повністю сховали її. Бовуар зупинив проектор.
— Так от, — розповідав Лукас, — коли найманці Двох-На-День — узагалі-то досвідчені й круті консольники — побачили те, що зараз побачиш ти, мій друже, то вирішили, що час міняти тачку, бо їхня дека щось коники викидає. Оскільки вони профі, запасна в них була. Увімкнулися знову — побачили ту саму картину й тоді вже вирішили набрати свого роботодавця, містера Двох-На-День, котрий саме збирався, як можна бачити, влаштувати собі вечірку...
— Мужик, — Дві-На-День звучав істерично й здушено, — я ж казав уже. Прийшли клієнти, яких треба розважити. Я тим пацанам заплатив, щоби наглянули, і вони наглядали, а тоді набрали мене. Я набрав вас. Якого лисого ви до мене домахалися?
— Такого, що ти нашу власність промахав, — лагідно нагадав Бовуар. — А тепер дивись сюди, і пильно. Отаку срань, як ця, ми звемо аномальним явищем, без бля... — Він клацнув по клавіатурі деки, і запис ожив.
Із дна проросли молочно-білі квіти, ніби зіткані з диму. Боббі нахилився, витягнув шию й побачив, що вони складаються з крихітних кульок чи бульбашок. Квіти вишикувалися точно за осями тривимірної решітки, а тоді скупчилися в одну головасту асиметричну фігуру, яка нагадувала зібраний із кубиків гриб. Поверхні, тобто грані, — білі, начисто білі. Зображення в проекторі — хіба завбільшки з долоню, але коли під'єднатись і ввімкнутися, воно здасться неосяжно великим. Біла штука випустила пару рогів, ті видовжились, загнулись, перетворились на клешні й потяглися до пірамідки. Боббі бачив, як легко їхні вістря пройшли крізь оранжеву товщу ворожої криги.
— Вона спитала: «Що ти тут робиш?» — почув Боббі свій голос. — А тоді спитала, нащо вони зі мною отак, навіщо вбивають мене...
— Он як, — тихо сказав Бовуар, — тепер ясно.
Він не знав, куди вони йдуть, але радів, що більше не треба сидіти в тому кріслі. Бовуар пригинався, коли проходив під лампами, що звисали зі стелі на кучерявих дротах, а Боббі спішив слідом і раз ледь не послизнувся, ступивши в затягнуту зеленкуватою плівкою калюжу. Що далі від галявини зі столом і диваном Двох-На-День, то щільнішим здавалось повітря. Стояв тепличний запах вогкого буйнотрав'я.
— Отже, все було ось як, — сказав Бовуар. — Дві-На-День вислав своїх приятелів на Ковіну, але тебе там уже не було. І деки не було.
— Ну, — сказав Боббі, — тоді я не знаю, в чому його провина. В сенсі, якби ж я до Леона звалив — а я ж якраз Двох-На-День шукати й пішов, навіть думав, як сюди піднятись, — тоді він знайшов би мене, правда?
Бовуар спинився помилуватися буйним кущем розквітлих конопель, а тоді простягнув руку й тонким коричневим вказівним пальцем погладив бліде непоказне суцвіття.