Він устав зі сцени й пішов у Джеммерів офіс, зупинившись на мить біля Енджі, яка спала на килимі під столом, загорнувшись у його випатрану парку. Джеммер теж спав — у своєму кріслі, поклавши на коліно обсмалену руку, вільно загорнуту в смугастий рушник. Крутий паршивець цей старий жокей, подумав Тернер. Увімкнув телефон одразу після того, як Боббі від'єднав троди, але Конрой так і не передзвонив. Уже й не передзвонить — бо Джеммер правду казав про швидкість, із якою Джейлін мститиметься за Раміреса. Конрой майже напевно мертвий. А тепер, якщо вірити Боббі, знімалася з місця і його армія патлатих селюків...
Тернер підійшов до телефона, набрав номер випуску новин і сів дивитися. Пором гідрофольги зіштовхнувся з мініатюрним підводним човном у Макао; рятівні жилети з гідрофольги виявилися неякісними, й майже п'ятнадцятеро людей потонуло. Круїзного підводного човна, зареєстрованого в Дубліні, поки не знайшли... Хтось випустив із безвідкатного гранатомета шквал запалювальних зарядів у двоповерховий кооператив на Парк-авеню. На місці досі працюють команди пожежників і оперативників. Імена мешканців не розголошують. Поки що ніхто не взяв на себе відповідальність... (Тернер прокрутив це повідомлення двічі). Дослідницькі команди Управління ядерної енергетики, які працюють в Аризоні, де нібито стався ядерний вибух, наполягають, що рівні радіації надто низькі, аби бути результатом використання будь-якої відомої тактичної боєголовки...
У Стокгольмі оголосили про смерть надзвичайно багатого мецената Йозефа Вірека. Оголошення спливло серед виру дивних пліток про те, що Вірек буцімто хворів останні кількадесят років, і його смерть стала результатом краху систем підтримки життєдіяльності в дуже закритій приватній клініці в передмісті Стокгольма... (Тернер прокрутив це ще раз, потім утретє, насупився й знизав плечима). Далі до оптимістичних новин. Поліція одного з передмість у штаті Нью-Джерсі повідомила, що...
— Тернере...
Він вимкнув новини й озирнувся до Енджі, яка стояла у дверях.
— Як ти, Енджі?
— Нормально. Нічого не снилося. — Вона накинула на плечі чорний светр і дивилась на нього з-під масних каштанових пасом. — Боббі показав, де тут душ. У якійсь роздягалці. Піду туди скоро. У мене на голові курник.
Тернер підійшов і поклав їй руки на плечі.
— Ти молодець. Скоро виберешся звідси.
— Виберуся? — відсторонилася вона. — Куди? В Японію?
— Ну, може, й не в Японію. Може, й не до «Хосаки»...
— Вона піде з нами, — сказав Бовуар позаду.
— Чого це я піду з вами?
— Бо ми знаємо, хто ти. Твої видіння реальні. В одному з них ти бачила Боббі, врятувала йому життя, вивільнивши з чорної криги. Ти казала «нащо вони з тобою отак?»...
Сполохані очі металися від Тернера до Бовуара.
— Це дуже довга історія, — сказав Бовуар, — довга й відкрита для тлумачень. Але якщо ти підеш зі мною, повернешся у Проекти, наші люди зможуть багато чого тебе навчити. Ми можемо навчити тебе різних речей, яких не розуміємо самі, але, можливо, їх зрозумієш ти...
— Чому я?
— Через те, що в тебе в голові. — Бовуар урочисто кивнув і підсмикнув пластмасову оправу. — Не хочеш — можеш не їхати. Ми тут, аби тобі служити...
— Служити?
— Як я вже казав, це довга історія... Що скажете, містере Тернер?
Тернер знизав плечима. Він не знав, куди ще вона могла піти.
«Маас» точно віддасть будь-що, аби отримати її живою чи мертвою, та й «Хосака» теж.
— Мабуть, так буде найліпше.
— Я хочу лишитися з тобою, — сказала вона Тернеру. — Мені подобалася Джекі, але потім вона...
— Я знаю, — сказав Тернер. Я нічого не знаю, закричав подумки. — Зв'яжемося... — Я більше ніколи тебе не побачу. — Мені краще сказати тобі ще дещо. Твій батько мертвий. — Він наклав на себе руки. — Його вбили маасівські охоронці, яких він затримував, доки ти не вилетиш із меси.
— Правда? Він їх справді затримував? Бо я відчувала, що він мертвий, але...
— Так, — відповів Тернер. Дістав із кишені Конроїв чорний гаманець і повісив їй на шию. — Там біософтове досьє. Подивишся, коли підростеш. Але не забувай, що це не вся історія. Усього ти нізвідки не дізнаєшся...
Боббі стояв біля бару, коли з Джеммерового офісу вийшов здоровань, підійшов туди, де дрімала дівчинка, забрав свою обвислу військову куртку, вдягнув і підійшов до краю сцени. Джекі під чорним пальтом здавалася зовсім маленькою. Чоловік сягнув рукою під куртку й дістав звідти велетенський «Сміт-Вессон Тактікал». Витяг обойму, дістав усі кулі, переклав у кишеню, а пістолет дуже-дуже тихо поклав поруч із тілом.
— Молоток, Каунте, — сказав, обернувшись до Боббі й тримаючи руки в кишенях.
— Дякую. — Боббі відчув у закрижанілому тілі теплу хвилю гордості.
— Бувай, Боббі. — Здоровань підійшов до дверей і став колупатися в замках.
— Хочеш вийти? — Боббі підбіг і собі. — Ось. Джеммер показав. Уже йдеш, чуваче? А куди?
Двері відчинились, і Тернер закрокував між порожніми ятками.
— Не знаю, — гукнув він, не обертаючись. — Спершу куплю вісімдесят літрів гасу, а тоді буде видно...
Боббі дивився чоловікові у спину, доки той спускався мертвим ескалатором, тоді зачинив двері й замкнув їх. Підійшов до Джеммерового офісу, зазирнув туди. Енджі плакала в Бовуара на плечі, й Боббі раптом відчув укол ревнощів. Телефон позаду Бовуара був увімкнений і показував повтор новин.
— Боббі, — озвався Бовуар, — Анджела поживе трохи з нами, нагорі Проектів. Може, й ти хочеш?
На екрані телефона з'явилось обличчя Марші Ньюмарк. Мамки Марші, його матері.
— ...оптимістичних новин. Поліція одного з передмість у штаті Нью-Джерсі повідомила, що місцева жителька, чиє помешкання нещодавно розбомбили, дуже здивувалася, повернувшись минулої ночі й диско...
— Так, — швидко відповів Боббі, — само собою.
35. Теллі Айшем
— А вона нічого так, — сказав два роки потому режисер-постановник, вимочуючи скоринкою чорного селянського хліба озерце олії на дні салатниці. — Справді, дуже хороша. Ну погодься!
Зірка розсміялась і взяла склянку охолодженої рецини.
— Ти ж її терпіти не можеш, Робертсе, правда? Не любиш таких щасливиць? Жодного хибного руху...
Пара сперлася на поруччя грубого кам'яного балкону і спостерігала, як відпливає вечірній афінський катер. Двома ярусами нижче, на даху над гаванню, на нагрітому сонцем матраці лежала гола дівчина, розпростерши руки, ніби ловлячи останнє проміння вечірнього сонця.
Він відправив у рота олійну скоринку й облизав тонкі губи.
— Зовсім ні. Не ненавиджу. І в думках не було.
— А от і її хлопець, — сказала Теллі, коли на даху з'явилася друга, чоловіча постать. Чорнявий юнак був одягнутий у буденно-дорогий французький спортивний одяг. У них на очах він підійшов до матраса, схилився над дівчиною і торкнувся її.
— Красуня, правда ж, Робертсе?
— Бачив її знімки «до». Це все хірургія, — знизав плечима режисер, не зводячи з хлопця очей.
— Якби ти побачив мої знімки «до», — сказала Теллі, — хтось уже не дорахувався б голови. Але в ній щось є. Хороші кістки... — Вона ковтнула вина. — То це вона і є? Нова Теллі Айшем?
Він знову знизав плечима.
— Тільки глянь на цього засранця. Знаєш, скільки він заробляє? Майже як я! А що він робить? Ах, він охоронець! — Тонкі губи режисера скривилися.
— Він дарує їй щастя, — усміхнулася Теллі. — Вони йдуть комплектом. Це записано в контракті, й ти це знаєш.
— Ненавиджу цього малого чмошника. Він же сам добре знає, що прийшов з вулиці, але йому начхати. Гівна шматок. Знаєш, що він носить у багажі? Кібердеку! Нас учора через неї три години турецькі митники промурижили... — Він похитав головою.
Хлопець устав, розвернувся й підійшов до краю даху. Дівчина сиділа й дивилася на нього, відкидаючи волосся з очей. Хлопець довго стояв і дивився на пінявий слід афінських катерів, але ні Теллі Айшем, ні режисер, ні Енджі не знали, що зараз він бачить сіру хвилю баррітаунських кондо, яка розбивається об темні вежі Проектів.