– Терветулоа!
– Терве!
Поруч із Жужею жінка поклала згорток, який до цього тримала на зігнутій у ліктеві руці. Люся більше цікавилася медсестрою, ніж її поклажею. За мить ненароком кинула погляд на ліжко праворуч від себе й здригнулася від несподіванки. Тут лежало щось маленьке й живе. Саме щось… Після згадки про вчорашні події Люся допетрала, що дитина вже народилася. Спливли у пам’яті слова лікаря про «тютто», які примусили всміхнутися, притулитися до ніжного личка немовляти й відчути стукіт власного серця, якому швиденько підстукувало інше, таке рідне.
Медсестра залишила їх самих, перед тим вказавши Людочці на груди, мовляв, дитину погодувати треба.
«Ну, які дурні ці фіни, – міркувала українка. – Кажуть дівчинка, а це ж хлопчик. Диви, навіть костюмчик синенький. Удома малят кутають у ковдри та пелюшки, а тут – поглянь…»
Заходилася знімати з дитинчати штанці – наштовхнулася на підгузок, здивувалася, не відаючи, як його зняти і що воно таке. Урешті розум переміг, підгузок піддався.
– Дівчинка?! – здивувалася. – Як же тепер тебе називати, Жоржику? – Недовго розмірковувала, погладила по шовковистій щічці: – Будеш Женею.
Маля зішкулило кирпатого носика й запищало, вимагаючи від матері молока.
Щастю тата не було меж. Він повернувся до лікарні за добу після пологів. Цей час Коля провів в цілковитому забутті у своїй кімнаті у Валкеалі.
– Я пе-перший т-тримав її на руках, – заїкався від радості. Час від часу заглядав у прозоре ліжечко-лоток, в якому лежала на рожевій білизні донька. – Ти ще була без тями, а я її вже б-ба-ачив. Можеш собі це у-у-уявити?
Жужа слухала, намагаючись втримати хвилюючі миті щастя.
– Щось вона не надто гарнюня, – придивився Микола до новонародженої.
Чоловік мав рацію – у їхньої дитини не відстежувалося тих пухкеньких форм, на які сподівалися батьки. Вони-бо бачили дітей зазвичай у більш відгодованому стані. А це скоріше скидалося на марсіанина. До того ж спинка дитинки була вкрита темним пушком.
– А це залишиться? – перелякався татко, вказуючи на рослинність.
Людочка ще не досить вправно перевдягала дівчинку, трохи остерігаючись її крихітних ручок і ніжок, які щохвилини рухалися.
– Казали, що ні, – відповіла.
– У тебе була клінічна смерть. – Микола перейшов на цю тему раптово.
– Не будемо про це, – згадала політ під стелю та автоматично подивилася вгору.
– Вони не могли зважитися на кесарів розтин. Анне пояснювала, що операція для фінів – справа звична. Емансиповані скандинавки не прагнуть народжувати природним шляхом, боячись болю, – Колю прорвало на розмову. Люсі було важко слухати чоловіка, який перекрикував верещання малої.
– Хто така Анне? – запитала, заспокоївши дитину годуванням.
– Перекладачка. Ой, Людочко, ти навіть не уявляєш. Вона стільки нам принесла. І памперсів, і всіляких іграшок, – збуджено повідомляв.
– То що про операцію?
– На чому я спинився? – почухав неголену щоку. – А! З тобою трохи затримка вийшла, бо потрібно було, щоб Червоний Хрест підтвердив згоду щодо виділення коштів на операцію. Півпритулку тут бігали, як навіжені, коли ти народжувала, – Коля не на жарт розхвилювався, згадуючи пологи.
– Я тебе кохаю! – сказала Людочка й вільною рукою притягла до себе чоловіка.
– Усе заради тебе, – мовив молодий татко, дивлячись на доньку. – Запам’ятай, ми подарували тобі життя у новому світі, ми дали тобі нові можливості, ми… – раптово обірвав патетичну промову й запитально подивився на дружину: – Ім’я?
– Женя! – упевнено відповіла.
– Підходить! – несподівано погодився. – Вона схожа на Женю, – Миколі сподобалася така пропозиція. – Будемо називати її Джейн.
Попри те, що повіки неухильно закривалися, Люся встигла висловити здивування щодо інтерпретації імені дитини.
– Відтепер, ти – Люсіль, я – Нік, а наша дочка – Джейн.
– Ага! – підтвердила саркастично Людочка. – І всі ми Бабенки.
– Згодом поміняємо на Бабенкофф, – Жужа хотіла засміятися, але надто серйозний вигляд чоловіка спинив її.
Біженські будні
За місяць новонароджена Женечка вже мало чим нагадувала прибулицю з космосу: округлилися щічки, зникло волоссячко зі спинки, змінився колір шкіри, який при народженні був занадто темним.
Вирішилося питання щодо придбання потрібних дитячих речей. У місцевій газеті активісти-волонтери надрукували невеличку статтю-оголошення, зміст якої зводився до того, що у таборі біженців народилася українська дитина. Замітка закликала привозити все, з чого діти читачів повиростали. Після виходу у світ багатотиражки до притулку полилися потоки яскравих одежин, взуття та іншого краму (не лише дитячого). Раз по раз Людочку телефоном викликали до центрального офісу, аби вона забрала чергову передачу. Червневого прохолодного дня на неї чекали не лише гуманітарна допомога, а й троє усміхнених людей – мама, тато та маленька дівчинка.