— Чи не з’їхав ти, бува, з глузду, любий брате? — Він тицьнув кольчужним пальцем на Дунка. — Цей добродій напав на мого сина!
— Цей добродій захистив невинну душу, як мав би робити кожен правдивий лицар, — відповів принц Баелор. — Хай тепер боги судять, вірно він вчинив або ні.
Кронпринц смикнув повід, розвернув величезного чорного Валарового огиря і потрусив до південного кінця поля.
Дунк рушив на Громі до принца, і скоро навколо зібралися усі бійці їхньої сторони: Робин Рислінг, пан Лионель, обидва Гамфреї. Добрі лицарі… та чи досить добрі?
— А де ж Раймун?
— Пан Раймун, з вашої ласки. — Він підлетів легким чвалом, кривлячись усмішкою під заборолом шолома з пір’ям. — Даруйте мені, панове. Мусив дещо змінити на своєму щиті, аби мене, бува, не сплутали з моїм ницим братиком.
Він показав усім новий знак на щиті: те саме блискуче золоте поле, знайоме яблуко Фосовеїв, але зелене замість червоного.
— Я й справді ще не дозрів до лицарства… та краще недозрілий плід, аніж наскрізь гнилий, чи не так?
Пан Лионель зареготав, та й Дунк, попри все, не зміг не посміхнутися. Навіть принц Баелор схвально кивнув.
Септон князя Ясенброду вийшов попереду помосту і підняв кришталя, закликаючи натовп до молитви.
— Слухайте мене усі, — тихо мовив принц Баелор. — Обвинники для першої сутички візьмуть важкі бойові списи. Ясенові, по вісім стоп завдовжки, скріплені кільцями, щоб не ламалися. Їхні сталеві вістря здатні пробити разом і панцира, і вершника, якщо до них докладено ваги бойового коня.
— Але ж і в нас будуть такі самі, — відповів пан Гамфрей Чмелик.
Позаду нього септон саме закликав Святу Седмицю зглянутися на людей, розсудити суперечку і віддати перемогу тим, на чийому боці правда.
— Ні, — хитнув головою Баелор. — Ми озброїмося турнірними списами.
— Турнірні списи зроблені так, щоб ламатися, — заперечив Раймун.
— А ще турнірні списи зроблені на чотири стопи довшими. Якщо ми гарно поцілимо, супротивники не зможуть до нас навіть торкнутися. Треба цілити по шоломах або по грудях. На турнірі вважається шляхетним зламати списа на щиті суперника, проте зараз це вірний спосіб загинути. Та якщо ми зсадимо їх з коней, а самі втримаємося у сідлах, то відразу здобудемо перевагу.
Він зиркнув на Дунка.
— Якщо пана Дункана вб’ють — вважатиметься, що боги визнали його винним, і змагання скінчиться. Те саме станеться, якщо обидва обвинники загинуть або відкличуть звинувачення. Інакше ж для кінця бою потрібно, щоб загинули або здалися усі семеро бійців з однієї сторони.
— Принц Даерон не битиметься, — повідомив Дунк.
— Принаймні, не надто добре! — засміявся пан Лионель. — Залишається якось упоратися з трьома королегвардійцями.
Баелор подивився на нього спокійними очима.
— Мій брат припустився помилки, наказавши Королегвардії битися за його сина. Присяга забороняє їм чинити шкоду принцові королівської крові. На щастя, серед нас є такий. — Він слабко усміхнувся. — Заберіть від мене решту, а Королегвардію залиште мені.
— Але ж, ясновельможний принце, чи шляхетно так чинити? — запитав пан Лионель Баратеон, поки септон закінчував обряд.
— Боги самі дадуть відповідь, — мовив на це Баелор Списолам.
XXI
Глибока очікувальна тиша впала на Ясенбродську луку.
За сотню аршин від них сірий Аеріонів огир заіржав з нетерплячки й почав рити копитом болото під ногами. На відміну від нього, Грім стояв спокійно, бо був старший, бився у півсотні двобоїв і добре знав, чого від нього хочуть. Яйк передав Дункові щита.
— Хай бережуть вас боги, пане, — мовив хлопчик.
Малюнок з в’язом та падаючою зіркою підбадьорив Дунка. Він просунув ліву руку крізь ремінь і вхопився за держака. «Залізо і дуб, мене бороніть, інакше у пеклі маю гибіть.» Баш-Булат підніс списа, та Яйк наполіг, щоб саме він подав його Дункові.
По обидва боки його товариші брали списи та розтягувалися широкою лавою. Принц Баелор сидів праворуч, пан Лионель — ліворуч. Утім, вузька щілина глухого шолома дозволяла Дункові бачити тільки те, що лежало просто попереду. Поміст зник з очей разом із загорожею, де юрмився простий люд. Залишилося тільки поле грязюки, блідий туман, річка, місто й замок на півночі, а перед ними — принців син на сірому огирі, з полум’ям на шоломі й драконом на щиті. Дунк побачив, як зброєносець Аеріона подав йому чорного, мов ніч, бойового списа у вісім стоп завдовжки. «Ним він прохромить мені серце, якщо влучить.»
Засурмив ріг.
На якусь мить Дунк заціпенів, як та муха у бурштині, хоча коні решти бійців уже рушили з місця. Тоді його пронизав холодний ніж страху. «Я забувся» — промайнула шалена думка, — «я геть забувся, я осоромлюся і загину».