Цього разу надії втриматися не залишилося. Меча вибило йому з руки, назустріч стрімко ринула земля. Дунк гепнувся так, що забриніли усі кістки. Від пронизливого болю він аж схлипнув і якусь мить не здатен був поворухнутися. У роті відчувався смак крові. «Дунк-бовдунк, пнувся був один у лицарі.» Він зрозумів, що або стане на ноги, або йому смерть, тому зі стогоном зіп’явся на руки та коліна, неспроможний ані дихати, ані щось бачити, бо щілина шолома забилася грязюкою. Наосліп зіп'явшись на ноги, Дунк проколупав щілину закольчуженим пальцем. «Ану ж подивімося…»
Крізь пальці він розгледів дракона і шпичасту кулю телепня, що крутилася на кінці ланцюга. А тоді голова ніби розлетілася на шматки.
Коли очі знову розплющилися, він лежав горілиць на землі. Грязюку витрусило з шолома ударом, зате одне око залила кров. Нагорі не було нічого, крім темного сірого неба. Обличчя смикало від болю, до щоки та скроні притискалося холодне мокре залізо. «Він проломив мені голову, і тепер я помираю. А гірше, що зі мною помруть інші: Раймун, принц Баелор, усі решта. Я їх підвів. Який з мене у дідька турнірний звитяжець? Я навіть не заплотний лицар. Я взагалі ніхто.» Він згадав, як принц Даерон вихвалявся, що краще за нього ніхто не вміє качатися непритомним у грязюці. «Еге ж, не бачив ти Дунка-бовдунка.» Сором був гірший за біль.
Над ним з’явився дракон. Він мав три шиї та яскраві, немов полум’я, голови: червону, жовту, жовтогарячу. Потвора сміялася.
— Ти ще не здох, заплотнику? — запитала вона. — Ану проси змилування, визнай вину, і тоді я вдовольнюся рукою та ступнею. А, іще ж зуби… та що таке кілька зубів? Можна багато років живитися рідким кулешем.
Дракон знову засміявся.
— Не згоден? Тоді вдавися оцим.
Шпичаста куля зробила коло по небі й ринула до голови швидше за падаючу зірку.
Дунк відкотився убік.
Де в нього знайшлася сила, він не знав і сам, але підкотився Аеріонові до ніг, обхопив його закольчуженою рукою навколо стегон, стяг на землю під лайки та прокльони і видерся зверху. «Ну ж бо, потруси тепер тим клятим телепнем.» Принц спробував ударити Дунка по голові краєм щита, але удар сприйняв на себе шолом. Аеріон був сильний, та Дунк — сильніший, а до того ж вищий і важчий. Він схопив щита обома руками і скрутив, розірвавши ремені, а тоді почав гамселити принца по шоломі, розбиваючи полив’яні язики полум’я на гребені. Щит був товщий за Дунків — суцільний дуб, скріплений смугами. Відпав один язик, тоді другий. Прикраси закінчилися на принцові раніше, ніж у Дунка — удари.
Аеріон нарешті відпустив руків’я марного тепер телепня, сягнув по кинджал на стегні й навіть витяг його з піхов, та Дунк гепнув по руці щитом, і ніж відлетів далеко у грязюку.
Напевне, принц зумів би перемогти лицаря Дункана Високого. Та не Дунка з Блошиного Подолу. Старий трохи навчив його кінного бою та мистецтва клинка, але раніше, у кривих і темних провулках позаду міських шинків, Дунк набрався зовсім інших вихваток. Він відкинув побитого щита і вхопив забороло Аеріонового шолома.
«Забороло — то слабке місце» — згадав він слова Баш-Булата. Принц майже припинив боротися. Очі його зачервонілися і наповнилися жахом. Дунк відчув раптове прагнення видлубати одне з них і розчавити між сталевими пальцями. Але ж лицареві негоже так чинити.
— Здавайся! — заволав Дунк.
— Здаюся, — прошепотів дракон, ледь ворушачи зблідлими вустами.
Дунк змигнув, дивлячись на нього. Хвилю часу він не міг повірити, що чують його вуха. «То усе скінчено, абощо?» Він покрутив головою туди-сюди, намагаючись роздивитися. Зорову щілину частково закрив удар по лівій частині обличчя. Він побачив принца Маекара з булавою в руці, що намагався пробитися до сина. Та його стримував Баелор Списолам.
Дунк звівся на ноги і підсмикнув за собою принца Аеріона. Поколупавшись пальцями у шворках свого шолома, він одірвав його, викинув убік… і негайно оглухнув та осліпнув. Стогони і лайки, галас натовпу, іржання котрогось із коней, що носився полем без вершника… Навкруги криця дзвеніла по криці. Раймун зі своїм братом у перших, обидва спішені, завзято рубали один одного перед помостом. Від їхніх щитів з зеленим та червоним яблуками залишилися самі спаплюжені тріски. Один із лицарів Королегвардії тягнув пораненого братчика геть із поля. У білих обладунках та корзнах вони не вирізнялися з-поміж себе. Третій білий лицар теж вибув з боротьби, а відтак Шторм-Реготун став разом із принцом Баелором до бою проти принца Маекара. Булава, сокира і меч люто брязкали по шоломах і щитах. Маекар отримував три удари на кожен, якого завдавав, і Дунк бачив, що йому недовго лишилося. «Треба скінчити швидше, поки ще когось не вбили.»