‒ Чув я колись від одного хлопа історію про те, як його приятелю борт проломило метеоритом з астерболу… за половину світлового року від того місця, де той астербол недавно проводили. Так що нехрін простір засмічувати.
Хтось захихотів, а хтось, навпаки, засмутився. Тут подала голос Явдоха Миша:
‒ А може, ми тут пристойний контракт візьмемо?
Всі замовкли і подивилися на Явдоху, вниз. Явдоха була дрібною, звичайній людині вона сягала лише до пояса. Мутація, досить широко розповсюджена на Хориві завдяки незвичайному поєднанню тамтешніх магнітних та гравітаційних полів. У всьому іншому міні-хорівчани були люди як люди. Хіба що вважалися першорозрядними хитрунами та спритниками в усій Республіці.
‒ Контракт… чом би й ні. А ти що, вже надибала щось? ‒ мовив Харитон. Явдоха хитро посміхнулася:
‒ Та ось просто чуйка свербить. Ну як?
‒ Повірю твоїй чуйці. Подивимося.
Данило додав:
‒ Ми ще можемо оголошення дати, як звичайно – послуги навігатора, і взяти попутників. На Снігуріанський кордон Фронтиру бажаючі завжди є, а от рейсів регулярних туди не буває… Ми ж все одно збиралися туди навідатися, подивитися, що там і як.
Харитон зітнув плечима:
‒ Ну, якщо нічого іншого не підвалить, то можна і маршрутниками попрацювати. Зайві галакти не завадять. Так, усі валіть розважатися, можете навіть пиячити, тільки міру знайте. Вуха також нашорошуйте, слухайте, про що народ базікає. Чутки збирати – одне з наших завдань, пам’ятайте про це. А командири «чайок» – зі мною.
Харитон, Данило, Саїд, Явдоха, Яцько, Тимош, Мар’яна і Ласло попрямували до великого бару під вивіскою «Космічний волоцюга». Ця вивіска плавала в повітрі, стрілками вказуючи напрямок до власне бару. В Конгресі було небагато загальних для всіх членів традицій, але тих, що були, дотримувалися неухильно. Так, у будь-якому більш-менш жвавому порту обов’язково був бар «Космічний волоцюга», де можна було знайти (або запропонувати) підходящий контракт. За командирами «чайок» ув’язалися ще Лейла та Василь Мовчун – Лейла тому, що їй не хотілося тут вештатися самій, а Василь, присадкуватий, кремезний, із широкими плечима уродженець Аскольду, просто завжди та всюди супроводжував Явдоху як силова підтримка. От і зараз у густій юрбі він мовчки нахилився, підняв Явдоху та посадив собі на плечі. На них витріщалися місцеві, але ані Явдоху, ані Василя це зовсім не турбувало.
В барі було шумно та людно, публіка дуже пістрява. В одному з кутків народ особливо щільно юрмився, причому не дивно – там була ятка букмекера. Над ній на великому екрані змінялися короткі досьє учасників астербольного чемпіонату – хто пілот, хто командир, які кораблі. Ну і, звісно, коефіцієнти ставок на кожного з учасників. Лейла пішла туди, недбало розсуваючи ліктями натовп. На неї рявкали, але дорогу давали, і вона досить швидко опинилася біля самої букмекерської ятки, пропала з очей запорогів, які розмістилися за великим столом в іншому кутку.
Саїд нервово помацав кіберпротез на місці випаленого дірянами ока, скривився:
– Хоч би вона тут чого не втнула.
– Та ну, вона дівчина розумна, – Явдоха швиденько злізла з Василевих плечей, розкрутила ніжку свого стільця на максимальну висоту та спритно забралася на нього. – Чого ніяк не скажеш про багатьох інших. О, а он і клієнт, щоб мені провалитися!
До них і справді наближався непоказний чоловічок із кухлем пива у руці. На сторонній погляд здавалося, ніби він просто шукає вільне місце, але він йшов до них надто вже цілеспрямовано.
– Харитоне, а ми за будь-яке замовлення беремося, чи за яке сподобається? – поцікавився Яцько, здоровеннецький темношкірий бугай з Дару. Харитон посміхнувся:
– А сам як гадаєш? Дивитися будемо. Ми, слава усім вищим силам, не діряни якісь, в нас репутація, честь та гідність є.
Чоловік з пивом якраз саме цієї миті і дійшов до їхнього столу. Сів на вільне місце, поставив кухля:
– Вітаю добру компанію. Будьмо знайомі – Лео Стрибунець. Вам привіт від Сандро Водолія.
Запороги перезирнулися. Явдоха недовірливо глянула на Стрибунця:
– Милий, ти, може, що поплутав. Який ще Сандро Водолій?
– Який-який… який треба. Той самий, про якого всі подумали, – пхикнув чолов’яга, сьорбнув пива, поліз у кишеню та показав Харитонові плаский маленький жетончик. Харитон зчитав коди, блимнувши кібер-оком, та кивнув:
– Саме нас шукали, чи кого першого здибали, з тими і зв’язалися?
– Наказано було годящих людей якомога ближче знайти та найняти. Ви якраз дуже годящі, я навіть на таке везіння й не сподівався, – Лео знову відсьорбнув пива, роздивився навкруги. Довкола вирувало звичайне життя: пиячили, вихилялися в танцях, грали; когось вже викидайли виштовхували з бару чи то за несплату, чи то за бійку. Біля букмекерської ятки активно лаялися та сперечалися, і там в самій гущині відблискувала під спалахами рекламного підсвітлення гаптована пайєтками тюбетейка Лейли.