Група Чижова повернулася тільки надвечір і повідомила цікаві новини. Їм довелося довго шукати слідів і свиней, і тигра. Та згодом вони помітили, що сполохані тигром свині раптом вийшли з болота. Незабаром мисливці виявили і відбитки лап самого амби, але почати негайне переслідування не змогли, бо дикі свині знову пішли понад річкою і час від часу заходили в воду, з'являючись то на одному березі, то на другому. Це ускладнювало розшуки тигра.
Так ми прийшли до думки, що найкраще нам було б вирушити по воді вниз за течією. Але як? Про човен тут нічого було й думати, а тому ми вирішили спорудити плоти. Сухого лісу навколо — досить. За хвилину ми всі вже були за роботою і рубали й пиляли дерева. До вечора ми зробили і випробували обидва плоти.
Всі погодились продовжувати похід вночі, що обіцяло нам більший успіх, ніж удень.
У таборі на цей раз лишилася Тамара. Всі інші розмістилися по троє на кожному плоту. Коли стрілки годинника перевалили за дванадцяту ночі, я з Олегом теж зайняв своє місце на плоту, яким керував Єменка. Ми відчалили першими. Відштовхувалися двома жердинами, а правили нашвидку зробленим довжелезним веслом.
Ніч була темна, хоч в око стрель. Ще звечора вітер нагнав з півночі хмари, а потім стих, залишивши їх висіти над нами. Чорна запона неба місцями була розірвана, але поодинокі зірки своїм мерехтливим світлом не могли розвіяти мороку. Я нічого не бачив далі ніж на відстань простягнутої руки. Тому здивувався, коли Єменка, стоячи за нами, раптом тихо скомандував:
— Обережно, нагніться!
Одразу ж після цього у мене злетів з голови картуз, бо я не встиг пригнутись перед величезним стовбуром дерева, поваленого вітром. Крона цього велетня зав'язла в гіллі іншого дерева — на протилежному березі, а стовбур повис низько над водою. Який зір треба мати, щоб своєчасно помітити цю перешкоду!
Попереду могла бути ще одна така несподівана «запруда», і тому я ліг просто на пліт, що, звичайно, було не дуже зручно: між нашвидку зв'язаними стовбурами зяяли великі щілини, крізь які час від часу проступала вода, заливаючи весь пліт, особливо на бистринах.
Це була надзвичайна подорож. Нас огортала таємнича пітьма, з якої виступали фантастичні обриси дерев, кущів і скель. Здавалося, що вода кожної хвилини може поглинути нас. Ми всі мовчали, вдивляючись у пітьму, ніби чекаючи на щось незвичайне. Плоти йшли тихо за течією. Єменка беззвучно і майстерно керував нашим «судном». На берегах ледь виднілися тьмяні силуети дерев і кущів, що зникали міняючись, мов страховинні куліси на чорному фоні сонної тайги.
Незабаром ми опинились у вузькому проході між очеретом. Раптом з берега почувся якийсь дивний шурхіт, ніби хтось розгортав кущі… Єменка зупинив пліт — усе стихло. Але як тільки ми рушили далі — на березі знову зашурхотіло. Собака почав непокоїтися. Сумнівів не було — нас переслідував якийсь таємничий звір. Побачити його в пітьмі нам не пощастило.
Єменка пошепки наказав приготуватись до стрільби. Олег уже хотів було ввімкнути великий електричний ліхтар, але завіса хмар, нарешті, розсунулася, і місяць освітив усе навколо.
Аж ось праворуч від нас нахилився очерет — там поворухнувся наш зухвалий переслідувач.
— Амба!.. — стрепенувся Єменка.
Я миттю прицілився. Тільки-но в повітрі прогримів мій постріл, як за ним вдарили ще два з рушниці Єменки. Олег, який ще не зовсім одужав, не встиг вистрілити.
З берега озвався такий рев, що в нас похололо в жилах. Від несподіванки чи то з переляку Олег навіть рушницю впустив. Бо ж рев таки справді був жахливий. Він пролунав над рікою, ніби могутня хрипла сирена.
— Ми не промахнулися, — тремтячим голосом вигукнув Єменка.
І справді, кулі з наших гвинтівок засіли в тілі тигра, але звір утік, лишивши тільки сліди свіжої крові. Звичайно, це було встановлено трохи згодом, коли настала тиша і ми пристали до берега. Собака стримано заскавулів і обережно подався вперед. Ми з рушницями напоготові рушили за ним і незабаром набрели на прим'ятий очерет і сліди крові могутнього звіра.
Переслідувати його далі було небезпечно, бо для нас це могло б скінчитися тільки трагічно: підстрелений тигр часто в засаді піджидає свого ворога, щоб напасти зненацька. Темрява трохи порідшала, та все ж далі ніж за кілька кроків ми нічого не бачили. А це було вигідним для грізного хижака, який добре бачить навіть уночі.
