Серед цих приглушених звуків навіть тріск сухої гілочки здається застережливим знаком, і не один нічний бродяга заціпеніє в цю мить, прислухаючись, чи не загрожує йому якась небезпека.
Лайки уповільнили біг — вони раптом зачули ще не зовсім виразний запах звіра. Комбо високо підніс морду й тихенько загарчав, бо Кежма все ще біг далі. Після цієї перестороги Кежма обернувся і тепер уже сам зачув запах одвічного ворога собак: ведмедя. Наїжачивши шерсть, обидва собаки скочили в зарості й безшумно почали скрадатися далі. Вони зовсім не боялися. Лайки потрапили в свою стихію — адже полювання було для них потребою, змістом усього їхнього життя. Після довгого й виснажливого полювання їм навіть снилися лози. Собаки тонко повискували, дзявкали крізь сон і швидко ворушили в повітрі лапами, начебто йшли по сліду звіра, їм снилося те, чим було сповнене їхнє життя, — лови.
Вночі ведмідь був для собак далеко не такий небезпечний, як за білого дня, бо він погано бачив зухвалих нападників, які намагалися поскубти йому шубу. Без будь-якої необхідності — просто так, з мисливського азарту.
Меткіший Комбо заходив зліва, а Кежма тим часом лишався позаду і біг за ведмедем назирці.
Раптом сталося щось зовсім несподіване.
Озвався злобний застережливий гавкіт. Кежма підстрибнув, як ужалений. Той гавкіт мав означати щось зовсім незвичайне, тому що нічне полювання завжди відбувалося безшумно. Тільки коли-не-коли прозвучить короткий рик, чи то як пересторога, чи то як зойк у боротьбі з невеличким хижаком. Але тут було щось інше.
Собаки відчули свого володаря — людину.
Їй лайки служили вірно й самовіддано, заради неї ризикували своїм життям і вмирали в боротьбі з великими хижаками. Комбо спочатку нанюхав сліди барсів і запах їхньої крові. Трохи згодом він наштовхнувся на соболині шкурки і, зненацька скотившись у байрак, опинився біля Феклістова. Той усе ще лежав непритомний.
В ту ж мить до Феклістова підійшов ведмідь, який теж почув запах крові. Ведмідь забурмотів, але Комбо блискавично кинувся на нього й вчепився зубами в спину клишоногого. Не встиг ведмідь навіть відмахнутися, як уже приспів Кежма й затопив свої гострі зуби у шию звіра. Роздратований несподіваною сутичкою, ведмідь злобно заричав, потім швидко звівся на задні лапи й почав лупцювати наліво й направо, але нападники не відступали. В'юнкі лайки уникали ударів, а їхні ноги були наче стальні пружини, що розпрямлялися, тільки-но торкаючись землі.
Втративши охоту до безрезультатної сутички, ведмідь відступив. Він відходив помалу, майже поважно, начебто показуючи, що така бійка нижче його гідності.
Однак собаки розуміли це інакше. Відступ ведмедя надав їм відваги й зухвальства, і Комбо вчепився звірові в хвіст з такою люттю, що потерпілий заревів од страху. Щелепи Комбо, наче капкан, стискали короткий хвостик волохатого. Кежма також не відставав. Одним стрибком опинився він на широкій спині ведмедя і втопив у неї гострі зуби.
Ведмідь обернувся, спіткнувся і перекинувся через великий камінь, так що мало не задушив нападника. Комбо в останню мить випустив із зубів хвіст звіра, а Кежма беркицьнувся в повітрі й прудко відскочив убік. Обидва собаки, втомлені боротьбою, припинили дальші напади і тепер тільки сипло гавкали, дивлячись, як відступає ведмідь.
Відгомін цієї нічної сутички губився в глухих хащах. До Феклістова помалу поверталася свідомість. Пораненому здалося, що він чує тихий дзвін і шум вітру. Потім він затремтів од холоду і відчув тупий біль у голові. Хотів було обмацати її, та не здужав підвести руку. Часом слабкий дзвін стихав, наче його відносив вітер, що безнастанно гудів у вухах пораненого. Феклістов ледве дихав, огидна липка каша заважала розтулити губи. Поранений лежав обличчям до землі, і в рот йому набилася глина, змішана з його власною кров'ю. Іван Хомич втратив так багато крові, що тільки з неймовірним зусиллям зміг перевернутися горілиць, щоб тіло не так давило йому на груди.
Раптом його торкнулось щось приємне й вологе. В першу мить Феклістов нічого не бачив, бо очі в нього були заліплені засохлою кров'ю та брудом. Дотики супроводило сипле гарчання, яке наганяло на пораненого жах. Геологові здалося, що він знову чує сопіння хижака. Та це було тільки щире намагання засапапого Комбо облизати обличчя лежачої людини. Кінець кінцем потьмарений мозок людини почав прояснюватися. Феклістов відчув у всьому тілі страшенний біль, надсилу підняв руку й протер очі та обличчя.