— А ви спробуйте сказати правду, якщо вона навіть і гірка, — порадив Феклістов.
— Гаразд, — відповів Шульгін з удаваною покорою. — Признаюся, що таке траплялося й зі мною, аж двічі, отже, я можу тепер давати поради.
Вся ця ведмежа історія скінчилася загальним сміхом.
Наші собаки знову почали принюхуватись і прислухатися. Певно, вітер доніс до них щось таке, чого людина не могла відчути. Чижов тюкнув, лайки вмить схопилися й зникли в тайзі. Чижов, Єменка та я зарядили рушниці й швидко пішли слідом за ними.
Тінь столітніх дерев, здавалося, поглинула нас. Під ногами тріщали сухі гілки, час від часу я спотикався об коріння. Мої товариші були вже далеко попереду, коли собаки раптом голосно загавкали. Лайки й справді незамінні помічники мисливців — моторні, рухливі, безстрашні і кмітливі. Ось і тепер вони довели це. Тупіт і шум наближався до нас, тоді як гавкіт долинав здалеку. Отже лайки напали на дичину й женуть її на нас. Я відступив за кущ, котрий дає значно кращий захисток, ніж дерево. Шум наближався, і, нарешті, я побачив стадо плямистих оленів. Попереду мчав величезний олень, і було дивно, як він міг бігти між деревами, не торкаючись їх своїми розлогими рогами. Перш ніж стадо встигло підбігти на відстань пострілу, пролунав крик Єменки:
— Не стріляйте!
Почувши той окрик, олені повернули просто на мене. Собаки наздоганяли їх, і тварини, поспішаючи втекти, зовсім не звернули на мене уваги. Тільки тепер я помітив, що стадо веде стара олениця. Вона пробігла за п'ять кроків од мене. Не знаю, що мені спало на думку, але я ступив крок уперед. Олені забекали й на всьому ходу зупинились так швидко, що глиця та дерен полетіли з-під їхніх ніг у різні боки. Маленьке оленятко посковзнулось, беркицьнулося й тільки біля самих моїх ніг звелося. В цю мить мене раптом охопила спокуса утнути щось пустотливе. Я зірвав з голови капелюх і вдарив ним оленятко по спині. Від подиву воно жалібно закричало і не рушило з місця. Я був здивований не менше. Оленятко з цікавістю втупило в мене свої гарні коричневі очі. Очевидно, воно ще ніколи не бачило людини і не відчувало, яка небезпека йому загрожує. Звірятко стояло непорушно й тільки ворухнуло вухами, коли пролунав застережливий клич олениці. Потім воно вдарило кілька разів передньою ніжкою, відскочило вбік, мов пустотливе козеня, й помалу подалося слідом за стадом.
Проте цікавість була дужча за страх перед незнайомим — оленятко ще кілька разів оглядалося на мене.
А де ж ділися лайки? Собаки не прибігли сюди, та й гавкоту не було чути. Я не знав, що вони дисциплінованіші за інших лайок, навіть карельських. Ті так швидко не припинили б переслідування великого звіра. А ці собаки прибігли на свист своїх хазяїв, щоправда, не дуже охоче: тихим скавулінням виявляли своє невдоволення й крутилися навколо нас, наче під ними земля горіла.
Я запитав у Єменки, чому він застерігав мене не стріляти. Він пояснив, що ці олені під охороною закону. Колись вони були майже винищені. Тепер кожен мисливець дотримується правил одстрілу, тому що знає, який скарб носять олені на головах: білі панти — м'які, молоді роги. Щороку, в час, коли роги оленів вкриваються шкіркою, в деяких районах тайги тварин заганяють у загородки. Тут оленів спутують і відрізають у них м'які роги. Роблять це дуже обережно, щоб не поранити виступів лобових кісток. Операція триває недовго, але вона дуже болісна. Молоді олені стогнуть і ревуть, але старі не хникають. Здебільшого вони навіть оком не моргнуть, щоб не принизити себе перед людиною. Потім оленів знову випускають на волю.
Роги плямистих оленів стерилізують кип'ятінням і висушують. У фармацевтичних лабораторіях з пантів виготовляють дуже ефективні й цінні ліки.
Єменка любив свою професію, своїх оленів і все, що було з ними пов'язано. Він не шкодував сил, щоб збільшити поголів'я тих рідкісних тварин, і невтомно переслідував їхніх ворогів. Він не щадив ні рисі, ні ведмедя, ні барса, кожного браконьєра передавав властям на покарання.
Колись зоотехнік Єменка вбив навіть тигра, який забрів сюди й роздер двох оленів. Єменка розповів нам про Тигрову гору, яку раніше обминали й евенки, і росіяни. Там були лігва тигрів. Тигри живуть завжди самотньо, але ця гора була винятком: на ній рік у рік кублилися дві, а то й більше тигриці, і весь той район евенки називали Чу адакосі амба — страшна місцевість тигрів.
— А чи далеко та небезпечна гора?
— Днів шість путі на південь від Вертловки, — відповів Чижов. — Двічі були ми там з Єменкою і тільки за другим разом пощастило нам вполювати незвичайну здобич…