Кам'яний хребет гори ажурний, наче мереживо, і за формою подібний до підкови. Гору назвали Тигровою в тисяча дев'ятсот тринадцятому році, коли біля її підніжжя застрелили тигра величезних розмірів; звір важив триста сорок кілограмів. Тепер таких тигрів уже не зустрінеш — небезпечних хижаків переслідують настільки енергійно, що вони рідко коли досягають свого фізичного розквіту. Більшість тигрів, які потрапляють під кулю мисливців, це, так би мовити, молодняк, п'ятнадцяти-двадцяти років і середньою вагою до сто п'ятдесяти — двохсот кілограмів.
Тигрова гора має тисяча двісті метрів заввишки, вона стрімка й мало доступна; на півночі до неї примикає ще кілька гір, що так само, як і вона, прямовисно здіймають в небо свої нерівні схили. Про Тигрову гору ходило багато легенд, зв'язаних з шануванням тигра. Відсталі сибірські народності вбачали в тигрові могутнього, злого духа. Неприступність гори і забобонний страх перед злим духом, який нібито жив на верхівці її у вигляді тигра, примушували мисливців-евенків обминати цю гору.
Нерівні скелі, глибокі улоговини, ущелини та кам'яні лабіринти цієї гори і справді були улюбленим місцем тигрів. Тепер ці хижаки трапляються там, головним чином, наприкінці зими, коли дикі кабани переходять з кедрових лісів у дубові, до підніжжя гори. Навесні, а іноді й влітку, тигри виховують там своїх дитинчат, а коли над осінь спокій лісів порушує шум електричних пил та гусеничних тракторів, хижаки переходять до спокійніших місць, у глиб тайги. Проте Чижову з Єменкою вдалося-таки перехитрити небезпечного хижака. Від старого гольда, котрий шукав біля Тигрової гори жень-шень, Єменка довідався, що в розколині скелі старик натрапив на тигрове лігво з малюком, не більшим за щеня. Єменка й оком не зморгнув, довідавшись про це, бо він знав, що традиційний культ забороняє старому гольдові посягати на лігво тигра. Єменка поїхав до Петра Андрійовича і переказав йому те, що почув. Мисливці вже якось були біля гори, але безрезультатно, і тому Чижов трохи повагався, але потім вирішив ще раз спробувати щастя.
До гори дісталися надвечір. Біля коней лишили племінника Єменки, а самі обережно подерлися по стрімких схилах. Просувались доти, доки було видно. Коли ж настала ніч і над горами засвітилися зірки, мисливці лягли спочивати в невеличкому видолинку понад гірським струмком. Вони знали, що тигриці звичайно вирушають на полювання аж наприкінці ночі. Тільки-но на обрії з'явилася сіра патина — подих ранку, що прокидається, мисливці рушили далі. Ішли в півтемряві, крок за кроком, з рушницями напоготові. В лабіринті каміння та рослин просувались дуже повільно; це почало непокоїти мисливців — адже вони повинні були прийти до лігва раніше, ніж тигриця повернеться з полювання. За описом, який Єменка чув від старого шукача кореня життя, мисливці вирішили, що тигрове лігво має бути вже близько. Вони йшли зіщулившись, часто зупинялись і шукали слідів. Нарешті знайшли їх на м'якому грунті вздовж гірської річки: округлі відбитки лап великої кішки. З усього було видно, що до лігва вже зовсім недалеко. Мисливці стали й прислухались. Жоден звук не порушував тиші невисокого лісу. Поблизу із сплетення трав та кущів стриміла величезна кам'яна брила, біля якої росла покручена, пошарпана вітром сосна.
Єменка видерся на брилу й роздивився навкруги.
З виразу обличчя товариша Чижов зрозумів: Єменка щось помітив, і сам теж виліз на брилу. Коли ж Петро Тимофійович опинився на горі, Єменка показав йому під прискалком лігво тигриці. Чижов був вражений: який гострий зір треба мати, щоб у вранішньому присмерку помітити серед кущів, трави та каміння отвір, що вів у глиб скелі.
Справді, там щось ворушилося, але що саме, не можна було розпізнати. Єменка шепотів, що це, очевидно, тигреня; Чижов у цьому сумнівався, бо знав з досвіду, що тигриця приводить здебільшого двох чи трьох нащадків.
Усе свідчило про те, що матуся досі не повернулася з полювання. Швидкий і рішучий тунгуський мисливець відклав убік рушницю, витяг ніж і обережно спустився з брили. Від самої думки, що настав вирішальний момент, у мисливців затремтіли руки, проте вони обидва самовіддано наближалися до лігва. Чижов з рушницею напоготові, Єменка з ножем та мішком.
А що коли грізний хижак раптом повернеться? Але ця думка промайнула в голові Чижова лише як слабкий сигнал неусипного інстинкту самозбереження. Опинившись перед лігвом, мисливці почули жалібне нявчання. Мале тигреня, побачивши їх, забилося у найдальший куток лігва й зіщулилось біля стіни. Шерсть на ньому настовбурчилась, тигреня сичало, пирхало, шкрябалось і тремтіло від страху. В диких очах прозирав невимовний жах: уперше в житті звіреня побачило незнайому істоту — людину й не знало, що робити.