Выбрать главу
Любить його, моя сиза,Серце не навчити.Пішла б же я утопилась —Жаль душу згубити.Коли нежив чорнобривий,Зроби, моя пташко,Щоб додому не вернулась…Тяжко мені, тяжко!Там старий жде з старостами…Скажи ж мою долю».«Добре, доню; спочинь трошки…Чини ж мою волю.Сама колись дівовала,Теє лихо знаю;Минулося – навчилася,Людям помагаю.Твою долю, моя доню,Позаторік знала,Позаторік і зіллячкаДля того придбала».
Пішла стара, мов каламарДостала з полиці.«Ось на тобі сего дива!Піди до криниці;Поки півні не співали,Умийся водою,Випий трошки сего зілля —Все лихо загоїть.Вип'єш – біжи якомога;Що б там ні кричало,Не оглянься, поки станешАж там, де прощалась.Одпочинеш; а як станеМісяць серед неба,Випий ще раз; не приїде —Втретє випить треба.За перший раз, як за той рік,Будеш ти такою;А за другий – серед степуТупне кінь ногою.Коли живий козаченько,То зараз прибуде.А за третій… моя доню,Не питай, що буде.Та ще, чуєш, не хрестися,Бо все піде в воду.Тепер же йди, подивисяНа торішню вроду».
Взяла зілля, поклонилась:«Спасибі, бабусю!»Вийшла з хати: «Чи йти, чи ні?Ні, вже не вернуся!»Пішла, вмилась, напилася,Мов не своя стала,Вдруге, втретє, та, мов сонна,В степу заспівала:
«Плавай, плавай, лебедонько,По синьому морю,Рости, рости, тополенько,Все вгору та вгору!Рости тонка та високаДо самої хмари,Спитай бога, чи діжду я,Чи не діжду пари?Рости, рости, подивисяЗа синєє море:По тім боці – моя доля,По сім боці – горе.Там десь милий чорнобривийПо полю гуляє,А я плачу, літа трачу,Його виглядаю.Скажи йому, моє серце,Що сміються люде;Скажи йому, що загину,Коли не прибуде.Сама хоче мене матиВ землю заховати…А хто ж її головонькуБуде доглядати?Хто догляне, розпитає,На старість поможе?Мамо моя, доле моя!Боже милий, боже!Подивися, тополенько,Як нема – заплачешДо схід сонця ранісінько,Щоб ніхто не бачив.Рости ж, серце-тополенько,Все вгору та вгору;Плавай, плавай, лебедонько,По синьому морю!»
Таку пісню чорнобриваВ степу заспівала.Зілля дива наробило —Тополею стала.Не вернулася додому,Не діждала пари;Тонка-тонка та висока —До самої хмари.По діброві вітер виє,Гуляє по полю,Край дороги гне тополюДо самого долу.

Біографія

Тарас Григорович Шевченко (1814–1861)

Великий український письменник, художник, мислитель. Народився 9 березня 1814 р. у селі Моринці нинішнього Звенигородського району Черкаської обл. у родині селян-кріпаків. Життєпис Тараса Шевченка – це складний і праведний шлях генія. Сирітство, навчання у дяка, найми – тернистий початок. Його талант живописця помітили видатні митці Карл Брюллов та Василь Жуковський, які викупили поета з кріпацтва. Далі – літературна діяльність, гостро-правдиві твори, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, арешти і заслання. Тарас Шевченко залишив після себе велику літературну спадщину, що становить класичні зразки громадянської, філософської та пейзажної лірики. Помер Тарас Шевченко 10 березня 1861 р., спочатку був похований у Петербурзі, та згодом його домовину, згідно із «Заповітом», було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля міста Канів на Черкащині.

полную версию книги