— То було давно, Відало, — сказала я. — Наша місія — повернути її, а не засуджувати іншу, базуючись на ймовірності.
— Авжеж, це справедливо щодо Вікторії. Але оту її матір треба розрубати на дванадцять шматків.
— Безперечно, — погодилася я.
— Ходять цілком вірогідні чутки, що вона, на додачу до всіх її зрад, працює на розвідку «Мейдей» у Канаді.
— Десь виграєш, а десь програєш, — промовила я.
— Дещо дивний вибір слів, — завважила Тітка Відала. — Ідеться ж не про спорт.
— Дуже мило з вашого боку поділитися зі мною спостереженнями щодо прийнятності тих чи інших слів. Щодо ваших роздумів про Тітку Вікторію… Не спробуєш — не дізнаєшся. Я впевнена, що вона виконає місію Перлової Діви цілком задовільно.
— Побачимо, — сказала Тітка Відала, ледь усміхнувшись. — Але якщо вона схибить, сподіваюся, ви пригадаєте, що я вас попереджала.
Наступною зайшла Тітка Гелена, насилу прикульгала з бібліотеки. Ноги дедалі більше її турбують.
— Тітко Лідіє, — мовила вона. — Я вважаю, ви мусите знати, що Тітка Вікторія читала власне досьє з архівів ліній крові, не маючи на те дозволу. Я вважаю, це вельми нерозсудливо з огляду на те, хто її біологічна мати.
— Мене щойно поінформувала про це Тітка Відала, — відповіла я. — Вона поділяє ваше занепокоєння моральною слабкістю Тітки Вікторії. Але Тітка Вікторія здобула добре виховання і найкращу освіту в одній із провідних шкіл Відали. Ви вважаєте, що природа превалює над вихованням? У такому випадку грішність Адамова утвердиться у всіх нас, попри наші відчайдушні спроби вимарати її, тож боюся, що проєкт Гілеаду приречений.
— О, звісно ж, ні! Я не це мала на увазі, — стривожено вигукнула Гелена.
— Ви читали досьє Аґнес Джемайми?
— Так, багато років тому. У ті часи доступ до нього мали лише Тітки-Засновниці.
— Це було правильне рішення. Якби те, що Крихітка Ніколь була наполовину сестрою Тітці Вікторії, стало загальновідомо, це мало б згубний вплив на її розвиток у дитинстві. Я вважаю, що найбезпринципніші люди в Гілеаді могли б спробувати використати її як козир у спробах повернути Крихітку Ніколь, якби про їхню спорідненість стало відомо.
— Я про це не подумала, — зізналася Тітка Гелена. — Авжеж, ваша правда.
— Вам може бути цікаво знати, що «Мейдей» відомо про ці сестринські зв’язки. Певний час Крихітка Ніколь була у їхніх руках. Вважається, що вони можуть прагнути віддати її дегенеративній матері, оскільки прийомні батьки передчасно загинули. Під час вибуху, — додала я.
Тітка Гелена викрутила свої схожі на пазури рученята.
— «Мейдей» безжальні! Вони, оком не змигнувши, віддали б її під опіку моральної злочинниці, такої, як її мати, або ж навіть принесли б невинне юне життя у жертву.
— Крихітка Ніколь у безпеці, — заспокоїла її я.
— Господу слава!
— Хоча їй поки не відомо, що вона Крихітка Ніколь, — додала я. — Однак ми сподіваємося скоро побачити, як вона посяде належне їй місце в Гілеаді. Є такий шанс.
— Втішно це чути. Але якщо вона справді прибуде до нас, слід поставитися до цього вкрай обачно, — мовила Тітка Гелена. — Треба дуже м’яко повідомити їй цю новину. Подібне одкровення може розхитати вразливий розум.
— Я теж так гадаю. А тим часом я б хотіла, аби ви простежили за діями Тітки Відали. Боюся, це саме вона віддала досьє ліній крові до рук Тітки Вікторії, не уявляю навіщо. Можливо, вона хоче, щоб Тітка Вікторія сповнилася відчаєм, дізнавшись про дегенеративність своїх батьків, поринула в душевну тривогу й припустилася якоїсь помилки.
— Відала завжди її недолюблювала, — сказала Тітка Гелена. — Ще зі школи.
Вона покульгала геть, тішачись, що отримала завдання.
Коли я пила пообідній м’ятний чай у кав’ярні Шлефлі, туди влетіла Тітка Елізабет.
— Тітко Лідіє! — заквилила вона. — В Ардуа-холі були Очі та Янголи! То було неначе вторгнення! Ви це схвалили?
— Заспокойтеся, — звеліла я. Серце скажено калатало. — Де саме вони були?
— У друкарні. Конфіскували всі наші брошури для Перлових Дів. Тітка Венді запротестувала, і, як не прикро це говорити, її заарештували. Вони так грубо її згребли!
Вона аж тремтіла.
— Це нечувано, — сказала я підводячись. — Я вимагатиму негайної зустрічі з Командором Джаддом.
Я рушила до свого кабінету, маючи намір скористатися нашою червоною лінією, але потреби в цьому не було: Джадд прийшов туди ще переді мною. Певно, просто увірвався, заявивши, що це терміново. От тобі й погоджений священний розподіл сфер.
— Тітко Лідіє, я вважаю, що завинив вам пояснення, — промовив він. Не усміхаючись.