— Молодці, — сказала я. — Дуже ґрунтовна робота. Я уважно все прочитаю і запевняю вас: Командор Джадд, від якого залежать усі дії, поділяє ваші тривоги, хоча я поки що не маю права поділитися з вами подробицями.
— Господові слава, — відгукнулася Тітка Елізабет, хоча радості в її голосі було небагато.
— Цим утечам слід покласти край раз і назавжди, — проголосила Тітка Гелена, зиркнувши на Тітку Відалу в очікуванні підтримки.
Аби посилити свої слова, вона тупнула ногою. Це мало бути боляче, зважаючи на її плоскостопість: колись Тітка Гелена зіпсувала собі ноги, бо носила п’ятидюймові шпильки «Маноло Бланік». Нині її судили б за саму наявність у неї таких туфель.
— Воістину, — вкрадливо мовила я. — І справа ця мусить бути прибуткова, принаймні частково.
— Треба зачистити всю територію! — мовила Тітка Елізабет. — Вони заодно з «Мейдей» у Канаді.
— Командор Джадд теж так вважає, — погодилась я.
— Ці жінки мають виконати свою частину Божественного Плану, як і ми всі, — сказала Тітка Відала. — Життя не свято.
Хоча вони підготували свій план без мого попереднього схвалення — і це була непокора, — я почувалася зобов’язаною передати його Командорові Джадду. Особливо зважаючи на те, що, якби я цього не зробила, він точно про те дізнався б і закарбував би собі мою впертість.
Сьогодні по обіді трійця знову мене відвідала. Настрій вони мали піднесений: рейди на півночі штату Нью-Йорк дали неоднорідний улов із сімох квакерів, чотирьох дауншифтерів, двох канадських провідників з полювання на лосів та лимонного контрабандиста — усіх підозрювали у зв’язках з Підпільною Жінницею. Їх позбудуться, щойно витягнуть додаткову інформацію, якою вони можуть володіти, хіба що виявиться, що мають обмінну цінність: обмін заручниками між «Мейдей» і Гілеадом не був чимось надзвичайним.
Авжеж, мені було відомо про все це.
— Мої вітання, — мовила я. — Ви маєте отримати по заслузі, хоч і потай. Звісно, в центрі уваги буде Командор Джадд.
— Авжеж, — сказала Тітка Відала.
— Ми раді служити, — відгукнулася Тітка Гелена.
— Я теж маю для вас певні новини від самого Командора Джадда. Але ніхто, крім нас, не має про це знати. — Жінки схилилися до мене: ми всі небайдужі до таємниць. — Наші агенти в Канаді знищили двох важливих оперативників «Мейдей».
— Перед Його очима, — мовила Тітка Відала.
— Наші Перлові Діви відіграли в цьому вирішальну роль, — додала я.
— Господові слава! — озвалася Тітка Гелена.
— Одну з них ми втратили. Тітку Адріанну.
— Що з нею сталося? — запитала Тітка Елізабет.
— Чекаємо на роз’яснення.
— Ми молитимемося за її душу, — мовила Тітка Елізабет. — А Тітка Саллі?
— Я певна, що вона в безпеці.
— Господові слава.
— Воістину, — відказала я. — Однак погана новина в тому, що ми знайшли слабке місце в нашій обороні. Ті двоє агентів мусили діставати допомогу від зрадників у самому Гілеаді. Хтось передавав їм інформацію звідси — повідомляв про наші таємні операції й навіть про наших агентів та волонтерів у Канаді.
— Хто б міг так учинити? — вигукнула Тітка Відала. — Це ж зрада!
— Очі з’ясовують це, — відповіла я. — Тож коли помітите щось підозріле — будь-що від будь-кого, навіть тут, в Ардуа-холі, — повідомте мене.
Запала мовчанка, Тітки перезирнулися. «Будь-хто, навіть в Ардуа-холі» — це означало і їх трьох.
— О, цього не може бути, — сказала Тітка Гелена. — Подумайте, як це нас зганьбить!
— Ардуа-хол бездоганний, — мовила Тітка Елізабет.
— Та серце людське зрадливе, — завважила Тітка Відала.
— Мусимо стати обачнішими, — підсумувала я. — Але ви молодці. Розповісте, що вдасться дізнатися від квакерів.
Я записую, записую, та часто боюся, що намарно. Чорне чорнило для малювання, яким я користуюся, закінчується, скоро перейду на синє. Гадаю, конфіскувати пляшечку із запасів школи Відали буде неважко: там вчать малювання. Ми, Тітки, раніше отримували кулькові ручки через сірий ринок, але це скінчилося: нашого постачальника з Нью-Брунсвіка заарештували, бо він надто часто потрапляв на радари.
Але я розповідала про фургон із затемненими вікнами… ні, повернувшись на сторінку назад, бачу, що ми вже прибули на стадіон.
Нас з Анітою висадили й штовхнули праворуч. Ми приєдналися до стада інших жінок: я називаю це стадом, бо нас усіх загнали на трибуну, обмежену жовтою стрічкою, з тих, що чіпляють на місці злочину. Нас, певно, було із сорок душ. Коли ми всілися, наручники зняли. Припускаю, вони були потрібні для інших.