Ляльковий будиночок багато років стояв у мене біля вікна. Він досі зберігав щасливі години, проведені разом із Табітою. За обіднім столом сиділа лялька-Дружина, маленькі дівчатка були дуже чемні, Марфи на кухні пекли хліб, Командор був надійно зачинений у кабінеті. Коли Пола пішла, я виколупала ляльку-Дружину зі стільця й жбурнула через усю кімнату.
Далі Тітка Габбана привела гардеробну команду, як це назвала Пола, адже я вважалася неспроможною обрати те, що носитиму перед весіллям, а особливо — на самому весіллі. Зрозумійте, я ні на що не мала права: попри приналежність до привілейованого класу, я була просто юною дівчиною, яку от-от мали віддати у шлюбні пута. «Шлюбні пута» — сам вислів звучав моторошно, наче зашморг, що затягується на шиї.
Гардеробна команда опікувалася тим, що можна назвати декораціями й реквізитом: костюми, частування, декор. Сильних особистостей серед них не було, саме тому їм і доручили ці відносно лакейські обов’язки, тож навіть попри те, що всі Тітки мали вищий статус, Пола — яка, поза сумнівом, домінувала — могла командувати Тітками шлюбної бригади направо й наліво.
Трійця в супроводі Поли прийшла до моєї кімнати, де я, закінчивши свою вишивку, розважалася як могла, розкладаючи пасьянс.
Карти були звичні для Гілеаду, але я їх опишу на той випадок, якщо ця колода невідома у зовнішньому світі. Звісно ж, на тузах, королях, дамах чи валетах не було літер, а на інших картах — цифр. Туз являв собою велике Око, що дивилося з хмари. Королі носили однострій Командорів, дами були Дружинами, а валети — Тітками. Фігурні карти були найсильніші. Щодо мастей: замість вина були Янголи, замість трефи — Хранителі, бубни були Марфами, а чирви — Служницями. На кожній фігурній карті була рамка з маленьких фігурок: Дружина Янголів зображала блакитну Дружину з рамкою з Янголів у чорному однострої, а Командор Служниць мав облямівку з крихітних Служниць.
Пізніше, коли я отримала доступ до бібліотеки Ардуа-холу, я дослідила ці карти. Колись, дуже давно, чирви були кубками. Можливо, саме тому Служниці замінили чирви як коштовні посудини.
Трійця Тіток із гардеробної команди увійшла до моєї кімнати.
— Відклади свою гру, Аґнес, і підведися, будь ласка, — мовила Пола найсолодшим своїм голосом — тим, що я ненавиділа найбільше, бо знала, наскільки він штучний.
Я зробила, як було сказано, і мені відрекомендували трьох Тіток. Тітку Лорну, круглолицю й усміхнену, Тітку Сару Лі, мовчазну, з похилими плечима, і Тітку Бетті, яка постійно щулилася й вибачалася.
— Вони приїхали на примірки, — повідомила Пола.
— Що?
Мене ніхто ні про що не повідомляв — не вважали за необхідне.
— Не кажи «Що?», кажи «Перепрошую», — виправила мене мачуха. — Примірки для одягу, який ти носитимеш на уроки дошлюбної підготовки.
Вона наказала мені зняти рожеву шкільну форму, яку я носила, бо не мала іншого одягу, крім білої сукні для походів до церкви. Тож я стояла серед кімнати в одній комбінації. Було не холодно, та я відчувала, як по шкірі пішли сироти від того, що мене роздивляються й оцінюють. Тітка Лорна зняла мірки, Тітка Бетті записала їх у маленький нотатник. Я уважно стежила за нею — завжди спостерігала за Тітками, коли вони писали ці таємні повідомлення собі.
Тоді мені сказали, що я можу знову вдягти форму. Так я й зробила.
Далі була дискусія щодо того, чи потрібна мені нова білизна для проміжного періоду. Тітка Лорна вважала, що це було б непогано, але Пола відкидала цю ідею, бо ж цей період триватиме недовго й те, що я вже маю, мені цілком підходить. Пола перемогла.
Трійко Тіток пішли. Повернулися через кілька днів з двома сукнями: одна — на весну й літо, друга — на осінь та зиму. Вони були зелені: весняна зелень з білою оздобою (облямівка на кишенях, комірець) для весни й літа, і весняна зелень з темно-зеленою оздобою для осені й зими. Я бачила дівчат свого віку в таких сукнях і знала, про що це говорить: весняна зелень символізувала молоде листя, а отже, — дівчат, готових стати до шлюбу. Втім Еконородини до такої екстравагантності не вдавалися.
Одяг, який принесли мені Тітки, хтось уже вдягав до мене, але він не був зношений, бо ж ніхто довго зелене не носив. Його перешили під мою фігуру. Спідниці були на п’ять дюймів вищі кісточок, рукави доходили до зап’ястків, талія була вільна, комірець — високий. До кожної сукні пасував крисатий капелюшок зі стрічкою. Я ненавиділа це вбрання, але не надто: мені потрібен був одяг, а цей був не найгірший. Трохи надії додавало те, що він покривав усі сезони: може, я протримаюся навіть осінь і зиму без одруження.