— Авжеж, — відповіла я.
— Я не впевнена, що це мудро, — застерегла Відала. — Дозволяти їм до такої міри керувати своїми справами. Жінки слабкі, навіть найсильнішим не слід дозволяти…
Командор Джадд перебив її:
— Чоловіки мають важливіші справи, ніж занурення у дрібниці жіночої сфери. Повинні знайтися жінки, яким стане для цього компетенції.
Він кивнув у мій бік, і Відала зиркнула на мене з ненавистю.
— Жінки Гілеаду матимуть нагоду вам подякувати, — провадив він. — Стільки режимів не змогли впоратися із цим. Так неприємно, так марно! Якщо не впораєтеся, то підведете все жіноцтво. Як Єва колись. Тепер я залишу вас для спільного обговорення.
Так ми й почали.
На цих перших зборах я оцінювала колег-Засновниць, бо ж Командор Джадд пообіцяв, що нас шануватимуть у Гілеаді саме як таких. Якщо тобі відомо, що відбувається на шкільних майданчиках, чи в курниках, чи ж у будь-якій ситуації, де винагорода невелика, а конкуренція жорстка, ти зрозумієш, що там відбувалося. Попри вдавану дружність, чи радше приязність колег, сила підводних течій ворожнечі наростала. Я думала, що коли це й курник, то я стану альфа-куркою. Для цього моє право дзьобати має бути вищим за права інших.
Відала уже стала мені ворогом. Вона вважала себе природженою лідеркою, а я кинула їй виклик. Тож вона протистояла мені всюди, де тільки могла, та я мала перевагу: ідеологія не засліплювала мене. Це давало гнучкість у довгій грі, яка на нас чекала, а їй тієї гнучкості бракувало.
Якщо говорити про двох інших… Геленою було легше керувати, бо вона була найбільш невпевнена в собі. На той час вона була гладка, хоча відтоді й схудла. Якось вона розповіла, що колись працювала на дуже прибуткову компанію, яка пропагувала схуднення. Це перш ніж плавно перейшла до роботи піарницею до виробника вишуканої білизни й зібрала величезну колекцію взуття. «Такі були прекрасні туфлі…» — жалілася Гелена, перш ніж Відала насупилася на неї так, що вона й замовкла. Я вирішила, що вона йтиме слідом за тим, хто веде, і поки вестиму я, мене це влаштовує.
Елізабет походила з вищої соціальної страти, тобто очевидно вищої за мою. Тож вона могла мене недооцінювати. Вона вчилася у Вассар-коледжі й працювала у Вашингтоні старшою помічницею дуже впливової сенаторки — з президентським потенціалом, як вона колись зізналася. Та Камера вдячності зламала в ній щось — вроджені права й освіта не врятували, і тепер вона тремтіла.
Я могла з ними впоратися поодинці, та якби вони об’єдналися у трійчасту банду, це була б проблема. «Розділяй і пануй» — ось був мій девіз.
Я казала собі: «Будь урівноважена. Не розповідай багато про себе, це використають проти тебе. Слухай уважно. Зберігай докази. Не показуй страху».
Тиждень за тижнем ми придумували закони, однострій, слогани, гімни, імена. Тиждень за тижнем звітували Командорові Джадду, який звертався до мене як до речниці групи. Схвалені ним ідеї він приписував собі й отримував оплески від інших Командорів. Який молодець!
Чи ненавиділа я структуру, яку ми створювали? На певному рівні так, це була зрада всього того, чого нас учили у попередньому житті, всього, чого ми досягли. Чи пишалася я тим, чого ми досягли, попри всі обмеження? Знову ж таки, на певному рівні так. Ніколи не буває просто.
Деякий час я майже вірила в те, у що, як зрозуміла, мала вірити. Внесла себе до числа вірян з тієї ж причини, що й численні мешканці Гілеаду: це було не так небезпечно. Кидатися під паровий каток через моральні принципи, щоб тебе розчавили до пласкої шкарпетки, в якій уже нема ноги — яка з того користь? Краще злитися з натовпом, який побожно молиться, з єлейним натовпом, що сіє ненависть. Краще жбурляти каміння, аніж стати тією, в кого жбурляють. Принаймні краще з огляду на можливість виживання.
Архітектори Гілеаду так добре на цьому зналися. Такі завжди знають.
Зауважу, що через кілька років по тому, вже після того, як я вчепилася в Ардуа-хол і зробила так, щоб наша організація отримала ту обширну, хоч і мовчазну владу в Гілеаді, якою я насолоджуюся нині, Командор Джадд відчув, що баланс дещо змістився, і спробував здобути мою прихильність.
— Сподіваюся, ви мені пробачили, Тітко Лідіє, — мовив він.
— За що, Командоре Джадд? — запитала я щонайприязнішим своїм тоном.
Невже він почав мене побоюватися?
— За суворі заходи, яких я був змушений вжити на початку нашої співпраці, — пояснив він. — Аби відділити зерна від полови.
— О, — мовила я. — Певна, ваші наміри були шляхетні.
— І це так. Але все одно дії були жорсткі. — Я усміхнулася й промовчала. — Від самого початку я бачив у вас зерно.