— Та використовувати мікрознімки більше не вдасться, — сказала Ада. — Ніл і Мелані мертві, Гілеад знайшов їхню камеру. Тепер вони заарештували всіх на маршруті північніше Нью-Йорка. Кількох квакерів, пару контрабандистів, двох провідників мисливців. Чекаємо масового повішення.
Я відчувала все більшу безнадію. Вся влада була в Гілеаду. Вони вбили Мелані з Нілом, відстежать невідому мені матір і теж уб’ють, знищать «Мейдей». Вони якось приберуть мене до рук і притягнуть до Гілеаду, де жінки — однаково що домашні кішки, а всі загалом — релігійні фанатики.
— Що ми можемо зробити? — запитала я. — Бо схоже, що нічого.
— Я до цього веду, — сказав Елайджа. — З’ясувалося, що шанс у нас є. Можна сказати, слабка надія.
— Краще слабка, ніж жодної, — зауважила Ада.
Елайджа розповів, що джерело обіцяло передати «Мейдей» великий пакет документів. Від того, що в ньому міститься, Гілеад може злетіти у повітря — так заявило джерело. Але він чи вона не встигли закінчити збирати його до того, як «Вбраннєвого хорта» було пограбовано, а зв’язок — розірвано.
Однак джерело розробило запасний план, яким поділилося з «Мейдей» кілька відправок тому. Молода жінка, яка заявляє, що Перлові Діви навернули її до гілеадської віри, може легко потрапити до Гілеаду — це вже багато разів траплялося. А найкраща молода жінка, яка може провезти документи, — насправді єдина така жінка, яку джерело прийме, — це Крихітка Ніколь. Джерело не сумнівалося, що «Мейдей» знає, де вона.
Було сказано дуже чітко: як не буде Крихітки Ніколь, не буде й документів, а якщо документів не буде, Гілеад продовжить існувати як є. Час «Мейдей» спливе, і смерті Мелані та Ніла виявляться марними. Не кажучи вже про життя моєї матері. Але якщо Гілеад упаде, все буде інакше.
— Чому лише я?
— Джерело на цьому наполягало. Було сказано, що ти найкращий шанс. Бо ж якщо тебе впіймають, то не наважаться вбити. Крихітка Ніколь стала справжньою іконою.
— Я не можу знищити Гілеад, — сказала я. — Я ж усього лише людина.
— Звісно, не можеш сама, — відповів Елайджа. — Але ти привезеш нам зброю.
— Навряд чи я зможу, — опиралася я. — Мене не навернеш — ніхто в це не повірить.
— Ми тебе навчимо, — сказав Елайджа. — Молитов і самозахисту.
Це скидалося на комічну телевізійну сценку.
— Самозахисту? Проти кого?
— Пам’ятаєш Перлову Діву, яку знайшли мертвою у квартирі? — спитала Ада. — Вона працювала на наше джерело.
— Її убили не «Мейдей», — підхопив Елайджа. — То була інша Перлова Діва, її напарниця. Певно, Адріанна намагалася спростувати підозри цієї другої про місцеперебування Крихітки Ніколь. І, певно, зав’язалася бійка, яку Адріанна програла.
— Стільки смертей, — сказала я. — Квакери, Ніл, Мелані, та Перлова Діва…
— Гілеад не соромиться убивати, — завважила Ада. — Це фанатики.
Вона додала, що вони мали б присвятити себе доброчесному, побожному життю, але якщо ти фанатик, цілком можна вірити, що живеш доброчесно, і водночас убивати. Фанатики вважали, що вбивство людей, принаймні певних людей, є доброчесним. Я про це знала, бо ми проходили тему фанатизму в школі.
Якимось чином я погодилася поїхати до Гілеаду, не погоджуючись. Сказала, що подумаю про це, та вже наступного ранку всі поводилися так, ніби я дала згоду. Елайджа сказав, що я дуже хоробра, і це все змінить, і я принесу надію багатьом полоненим. Тож шляху назад у принципі не було. Однаково я відчувала, що завинила Нілу, Мелані та іншим померлим. Якщо так зване джерело могло прийняти тільки мене, то я мушу спробувати.
Ада з Елайджею сказали, що хочуть якомога краще мене підготувати за якомога коротший термін. Вони влаштували в одній із комірок невеличкий спортзал: боксерська груша, скакалка, шкіряний м’яч для реабілітації. Цією частиною тренування опікувався Гарт. Спочатку він майже не розмовляв зі мною, хіба про те, що ми робили: стрибання, боксування, перекидання м’ячем. Але згодом трохи відтанув. Розповів, що сам він із Республіки Техас. Вони проголосили незалежність на початку Гілеаду, і Гілеад обурився. Після цього була війна, яка скінчилася перемир’ям та окресленням нового кордону.