— Не повіситися, — сказала Тітка Ліз. — Вона хотіла перерізати собі зап’ястки садовими ножицями. Я ними квіти підрізаю.
— Це принаймні відверто. Що було далі?
— Ну, поріз виявився не дуже глибокий. Хоча було багато крові й певна кількість… гамору.
— А… — Під гамором вона мала на увазі вереск — так нежіночно… — А далі?
— Я викликала парамедиків, вони дали їй заспокійливе і відвезли до лікарні. Потім я повідомила належні органи влади.
— Правильно. Хранителів чи Очі?
— Усіх потроху.
Я кивнула.
— Схоже, ви впоралися найкращим чином. Тож стосовно чого ви хотіли порадитися?
Тітка Ліз спочатку засяяла, бо я її похвалила, та вираз щастя на її обличчі швидко змінила глибока стурбованість.
— Вона каже, що знову це зробить, якщо… якщо план не зміниться.
— План не зміниться?
Я знала, що мається на увазі, але краще розставити всі крапки над «і».
— Якщо весілля не буде скасовано, — відповіла Тітка Ліз.
— У нас є психологи, — зауважила я. — Вони виконали свою роботу?
— Намагалися вжити всіх звичних заходів, але марно.
— Їй погрожували крайніми заходами?
— Вона каже, що не боїться смерті. Життя викликає в неї протест. За цих обставин.
— Вона проти конкретного кандидата чи шлюбу загалом?
— Загалом, — відповіла Тітка Ліз. — Попри всі переваги.
— Квітникарство її не спокусило? — сухо запитала я. Тітка Ліз надто з ним носиться.
— На жаль, ні.
— А перспективи народити дитину?
Це я могла зрозуміти з таким рівнем смертності — переважно серед немовлят, але й серед матерів також. Трапляються ускладнення, особливо коли діти неправильно сформовані. Нещодавно одне народилося без рук — це сприйняли як негативне зауваження Бога в бік матері.
— Ні, справа не в дітях, — сказала Тітка Ліз. — Вона каже, що любить дітей.
— Що тоді?
Мені хотілося змусити її все видати: Тітці Ліз корисно буде хоч раз зіштовхнутися з реальністю. Вона забагато часу проводить, порпаючись у пелюстках.
Тітка знову почала крутити пасмо волосся.
— Я не хотіла б цього говорити, — опустила вона погляд.
— Кажіть, — спонукала я. — Ви мене не шокуєте.
Тітка Ліз помовчала, зашарілася, відкашлялася.
— Що ж. Справа у пенісах. У неї щось на зразок фобії.
— Пеніси, — замислено повторила я. — Знову вони.
Це часта причина спроб самогубства серед молодих дівчат. Я подумала, що нам варто змінити освітню програму: менше залякування, менше кентавроподібних плюндрувальників та чоловічих геніталій, що вибухають вогнем. Але якщо ми зробимо наголос на теоретично можливій насолоді від сексу, це майже неодмінно призведе до цікавості й експериментів, наслідки яких відомі — моральне падіння та публічне побиття камінням.
— Можливо, якщо показати їй предмет страху, це покладе йому край? Хай сприймає його як прелюдію до дітей.
— Жодного сенсу, — твердо відповіла Тітка Ліз. — Уже пробували.
— Жіноче підкорення як випробування від початку Творення?
— Пробували усе можливе.
— Позбавлення сну та цілодобову молитву під постійним наглядом?
— Вона непохитна. А ще каже, що має покликання до вищої служби, хоча відомо, що вони часто використовують цю відмовку. Та я сподівалася, що ми… що ви…
Я зітхнула.
— Немає сенсу знищувати юне жіноче життя без причини. Вона зможе навчитися писати й читати? Достатньо розумна?
— О, так. Навіть трохи занадто, — відповіла Тітка Ліз. — Занадто багата уява. Гадаю, так воно й вийшло з тими… тими штуками.
— Так, уявні пеніси можуть вийти з-під контролю, — зауважила я. — Починають жити власним життям.
Я замовкла. Тітка Ліз нервувала.
— Візьмемо її на випробувальний термін, — нарешті озвалася я. — Дамо їй пів року й подивимося, чи здатна вона до навчання. Як ви знаєте, нам треба поповнювати наші ряди тут, в Ардуа-холі. Старе покоління не житиме вічно. Але діяти слід обачно. Одна слабка ланка…
Я знаю цих надміру гидливих дівчат. Немає сенсу їх змушувати: вони не спроможні прийняти тілесну реальність. Навіть після шлюбної ночі вони скоро звисатимуть з люстри чи лежатимуть у комі під трояндовим кущем, проковтнувши всі пігулки, які знайдуть у домі.
— Дякую, — мовила Тітка Ліз. — Було б так прикро…
— Втратити її? Ви про це?
— Так.
Вона була м’якосерда, саме тому її й призначили на складання букетів і всіляке таке. У колишньому житті вона була професоркою французької літератури вісімнадцятого століття, дореволюційної епохи. Викладання дошлюбної підготовки в «Коралах» — найближчий аналог салону, який вона коли-небудь матиме.