— Страшніша за Тітку Відалу? — теж пошепки запитала я.
— Тітка Відала хоче, щоб ти помилялася, — відповіла Бека. — А от Тітка Лідія… Це важко описати. Таке відчуття, що вона хоче, щоб ти стала кращою, ніж є.
— Звучить натхненно, — завважила я.
«Натхненно» — то було улюблене слівце Тітки Ліз: вона вживала його, говорячи про букети.
— Вона дивиться так, наче справді тебе бачить.
Стільки людей дивилися повз мене…
— Здається, мені це сподобається, — сказала я.
— Ні, — заперечила Бека. — Саме тому вона така страшна.
Пола приїхала до Ардуа-холу, щоб спробувати мене переконати. Тітка Лідія сказала, що мені слід із нею зустрітися та особисто запевнити в істинності й праведності мого рішення, тож так я й зробила.
Пола чекала на мене за рожевим столиком кав’ярні Шлефлі, де нам в Ардуа-холі дозволено приймати відвідувачів. Вона була дуже зла.
— Ти хоч уявляєш, скільки зусиль ми з твоїм батьком доклали, щоб забезпечити зв’язок із Командором Джаддом? — запитала вона. — Ти зганьбила свого батька!
— Належати до Тіток — це зовсім не ганьба, — побожно сказала я. — Мене покликано до вищого служіння. Я не можу цьому опиратися.
— Брешеш, — просичала Пола. — Ти не з тих дівчат, яких виділятиме Бог. Я вимагаю, щоб ти негайно повернулася додому.
Я раптово зірвалася на ноги й жбурнула горнятко на підлогу.
— Як ти смієш сумніватися у Божій Волі?! — мало не криком промовила я. — Твій гріх викаже тебе!
Я не знала, про який гріх ідеться, але ж кожен має за собою якийсь гріх.
— Поводься божевільно, — настановляла мене Бека. — Тоді тебе ні за кого не захочуть видавати, бо ж їм доведеться відповідати, якщо ти утнеш щось жорстоке.
Пола була заскочена зненацька. На мить їй забракло слів, але вона швидко оговталася і процідила:
— Тіткам потрібна згода Командора Кайла, а він ніколи її не дасть. Тож збирай речі, бо ти їдеш зі мною, негайно.
Однак саме тоді до кав’ярні зайшла Тітка Лідія.
— Можна з вами поговорити? — звернулася вона до Поли.
Вони пересіли за стіл трохи далі. Я намагалася прислухатися до того, що говорила Тітка Лідія, але нічого не чула. Утім, коли Пола підвелася, у неї був хворобливий вигляд. Вона вийшла з кав’ярні, не зронивши ані слова, а пізніше того самого дня Командор Кайл підписав офіційний дозвіл, що передавав владу наді мною Тіткам. Лише через багато років я дізналася, що саме Тітка Лідія сказала Полі, аби змусити її мене відпустити.
Далі я мала пройти співбесіди з Тітками-Засновницями. Бека порадила, як найкраще поводитися з кожною з них: Тітка Елізабет захоплювалася відданістю вищому благу, Тітка Гелена воліла б закінчити якнайшвидше, а от Тітку Відалу тішили підлабузництво й самоприниження, тож я була готова.
Перша розмова була в мене з Тіткою Елізабет. Вона запитала, чи я була проти шлюбу як такого чи ж саме з Командором Джаддом? Я сказала, що проти шлюбу загалом, і схоже, їй це сподобалося.
Чи подумала я про те, що моє рішення може вразити почуття Командора Джадда — завдати йому болю? Я мало не відповіла, що Командор Джадд на позір узагалі не має почуттів, та Бека попереджала, аби я не говорила нічого зневажливого, бо Тіткам це не сподобається.
Я сказала, що молюся за Командора Джадда, бо він заслуговує на щастя, і я впевнена, що інша Дружина його йому подарує, але Божественне Провидіння сказало мені, що я не зможу зробити його щасливим у такий спосіб, і взагалі нікого з чоловіків, і мені хочеться присвятити себе служінню всім жінкам Гілеаду, а не одному чоловіку й одній родині.
— Якщо ти справді так вважаєш, то духовно маєш усі передумови для того, щоб дуже добре влаштуватися тут, в Ардуа-холі, — промовила Тітка Елізабет. — Я голосуватиму за те, щоб узяти тебе на випробний термін. Через шість місяців ми побачимо, чи це життя — насправді та дорога, для якої тебе обрано.
Я багато разів їй подякувала, раз у раз повторювала, яка я вдячна, і вона, схоже, була вдоволена.
Розмова з Тіткою Геленою була не особливо змістовною. Вона щось писала в нотатнику і не дивилася на мене. Сказала, що Тітка Лідія вже все вирішила, тож, звісно, вона із цим погодиться. Натякала, що я нудна і марную її час.
Інтерв’ю з Тіткою Відалою було найтяжчим. Вона була однією з моїх учительок і вже у школі мене недолюблювала. А тепер сказала, що я ухиляюся від виконання свого обов’язку, і якщо дівчині дано жіноче тіло, вона зобов’язана запропонувати його як священну жертву Господу заради слави Гілеаду й людства і для виконання завдання, яке приписане таким тілам від самого Творення, бо такий закон природи.