— І він змушує тебе до поганих речей?
Я мала вигляд цілковитої дурепи, тож Тітка Беатріс (та, що вища) уточнила:
— Він змушує тебе займатися сексом?
Я ледь помітно кивнула, наче соромилася таких речей.
— Й іншим тебе передає?
Це було вже занадто: я не могла уявити, щоб Гарт робив щось подібне, тому заперечливо похитала головою. Тітка Беатріс на це сказала, що, може, він поки цього не робив, але якщо я залишуся з ним, обов’язково спробує, бо саме так чинять такі чоловіки — вчіпляються в юних дівчат і прикидаються, що це любов, але скоро починають продавати їх усім, хто заплатить.
— Вільне кохання, — зневажливо промовила Тітка Беатріс. — Воно вільним не буває, завжди мусиш платити ціну.
— Це навіть не кохання, — завважила Тітка Дав. — Чому ти з ним?
— Я не знала, куди піти, — відповіла я й розридалася. — Вдома було насильство!
— У Гілеаді немає домашнього насильства, — сказала Тітка Беатріс.
Тоді повернувся Гарт і вдав, що розлючений. Він схопив мене за руку — за ліву, там де було шрамування, рвонув, підіймаючи на ноги, і я закричала, бо мені боліло. Він сказав, щоб я стулила пельку, бо ми забираємося.
Тітка Беатріс звернулася до нього:
— Можна з вами поговорити?
Вони з Гартом відійшли так, щоб ми їх не чули, Тітка Дав дала мені серветку, бо я плакала, і сказала:
— Можна обійняти тебе від імені Бога?
Я кивнула.
Повернулася Тітка Беатріс, вона сказала:
— Можемо йти.
— Господу слава, — відповіла на це Тітка Дав.
Гарт пішов геть. Навіть не озирнувся. Я не змогла попрощатися з ним, тому заридала ще дужче.
— Все гаразд, тепер ти в безпеці, — сказала Тітка Дав. — Будь сильною.
Те саме у «Прихистку» говорили гілеадським жінкам, тільки от вони йшли в інший бік.
Тітка Беатріс і Тітка Дав ішли обабіч мене, дуже близько. Сказали: це щоб ніхто мене не потурбував.
— Той юнак тебе продав, — зневажливо промовила Тітка Дав.
— Невже?
Гарт не говорив, що збирається так учинити.
— Треба було всього лиш запитати, — провадила далі Тітка Беатріс. — Ось як він тебе цінував. Це щастя, що продав тебе нам, а не якійсь секс-банді. Він хотів чималих грошей, та я його стримала. Зрештою взяв половину.
— Брудний безбожник, — сказала Тітка Дав.
— Сказав, що ти незаймана, тому коштуєш більше, — мовила Тітка Беатріс. — Але ти ж нам інше говорила…
Я швидко зметикувала.
— Хотіла, щоб ви мене пожаліли, — прошепотіла. — Щоб забрали із собою.
Перлові Діви ззирнулися над моєю головою.
— Ми розуміємо, — мовила Тітка Дав. — Але віднині мусиш говорити нам правду.
Я кивнула й пообіцяла, що так і буде.
Вони відвели мене туди, де жили. Мені було цікаво, чи це не та сама квартира, де знайшли мертву Перлову Діву. Але тоді мій план був говорити якомога менше; я не хотіла все зіпсувати. А ще не хотіла, щоб і мене знайшли на шворці на ручці дверей.
Квартира була дуже сучасна, мала дві ванні кімнати, в кожній з яких були і ванна, і душ, величезні вікна, великий балкон, на якому росли справжні дерева у бетонних діжках. Скоро я дізналася, що двері на балкон замкнено.
Я страшенно хотіла в душ: від мене смерділо власною відмерлою шкірою, і потом, і ногами в старих шкарпетках, і бридким болотом з-під мосту, і смаженим жиром із фастфуду. Квартира була така чиста, напоєна ароматом цитрусового освіжувача — мені здавалося, мій сморід мусить сильно виділятися.
Коли Тітка Беатріс запитала, чи не хочу я помитися, я швидко кивнула. Тітка Дав застерегла, щоб я була обережна через руку: не треба її мочити, бо тоді шкірка злізе. Мушу визнати: я була зворушена їхньою турботою, хоч якою нещирою (вони ж не хотіли привезти до Гілеаду гниле місиво замість Перлини).
Я вийшла з душу, загорнувшись у пухнастий білий рушник, і помітила, що мого старого одягу нема (Тітка Беатріс пояснила, що він був такий брудний, що й прати марно), а замість нього лежала сріблясто-сіра сукенка, як у них.
— Я маю це вдягнути? — запитала я. — Але ж я не Перлова Діва. Я думала, ви Перлові Діви.
— І ті, хто збирає Перлини, й Перлини зібрані — усі Перли, — мовила Тітка Дав. — Ти теж Перлина Коштовна.
— Тому ми так ризикуємо заради тебе, — мовила Тітка Беатріс. — У нас тут стільки ворогів… Та не переймайся, Джейд. Ми тебе вбережемо.
Вона сказала, що в будь-якому разі, хоч офіційно я й не Перлова Діва, маю носити цю сукню, аби вибратися з Канади, бо місцева влада заборонила вивезення неповнолітніх навернених. Вони вважають, що це торгівля людьми, але це неправда, додала вона.
Тоді Тітка Дав нагадала їй, що не можна говорити «вивезення», бо ж дівчата не товар, і Тітка Беатріс вибачилася й сказала, що мала на увазі «сприяння у перетині кордону», — і обидві всміхнулися.