Що міг Гроув сказати на свій захист, окрім як наполягати на своїй невинності та зацитувати Біблію, уривок про дружину Потіфара, яка уславилася тим, що облудно звинуватила Йосифа у зґвалтуванні? Коли невинний заперечує свою провину, це звучить так само, як і з вуст винного, — певна, ти, моя читачко, це вже помітила. Слухачі мають схильність не вірити жодному.
Не міг же Гроув заявити, що ніколи б не торкнувся Тітки Елізабет своєю розпусною рукою, бо його збуджували лише неповнолітні дівчата…
З огляду на винятковий талант Тітки Елізабет я вирішила, що буде більш ніж справедливо довірити їй провести Участрату на стадіоні. Гроув мав вийти другим. Мусив дивитися, як кілька верескливих Служниць ногами забили Янгола до смерті, а тоді буквально розірвали на шматки.
Коли його вели на поле зі зв’язаними руками, він закричав: «Я цього не робив!» Тітка Елізабет, втілення розлюченої доброчесності, суворо подула у свисток. За дві хвилини лікаря Гроува не стало. Кулаки було здійнято, жмутки закривавленого волосся — вирвано з корінням.
Були присутні всі Тітки та Претендентки, що прийшли підтримати помсту за одну із шанованих Засновниць Ардуа-холу. З одного боку сиділи новонабрані Перлини, які прибули за день до того, тож для них то була мить хрещення. Я розглядала юні обличчя, та на такій відстані не могла роздивитися, що на них. Відраза? Втіха? Відстороненість? Завжди добре таке знати. Найкоштовніша Перлина була поміж них. Одразу після спортивної події, свідками якої ми мали зараз стати, я відведу їй житло там, де це найкраще пасуватиме до моїх планів.
Поки Служниці чавили Гроува на пюре, Тітка Іммортель зомліла, чого й слід було чекати: вона завжди була чутлива. Гадаю, тепер вона до певної міри звинувачуватиме себе: хай як огидно Гроув поводився, його було обрано їй за батька.
Командор Джадд вимкнув телевізор і зітхнув:
— Шкода. Він був добрим дантистом.
— Так, — погодилася я. — Але не можна пробачати гріхи лише тому, що грішник у чомусь вправний.
— То він справді був винен? — з помірною зацікавленістю спитав він.
— Так, — сказала я, — але не в цьому. Зґвалтувати Тітку Елізабет він не міг, бо був педофілом.
Командор Джадд знову зітхнув:
— Бідолаха. Це серйозна вада. Треба помолитися за його душу.
— Воістину. Але він зіпсував для заміжжя надто багато юних дівчат. Ці шляхетні квіти втікали до Тіток, аби не ставати до шлюбу.
— О, — зауважив Командор. — То ось що сталося з тією дівчиною, Аґнес? Я так і думав, що було щось подібне.
Він хотів, аби я погодилася, бо так її втеча не стосувалася б його особисто.
— Я не впевнена, — промовила я. Він спохмурнів. — Але гадаю, що так.
Не варто надто його дражнити.
— На ваші судження, Тітко Лідіє, завжди можна покластися, — сказав командор. — У справі Гроува ви зробили найкращий вибір на користь Гілеаду.
— Дякую. Я молюся за Боже провидіння, — відповіла я. — Але змінімо тему. Я рада повідомити, що Крихітку Ніколь безпечно доставлено до Гілеаду.
— Оце так! Який успіх! — мовив він.
— Мої Перлові Діви спрацювали дуже ефективно, — провадила я далі. — Вони виконали мої накази. Взяли її під крило як новонавернену, переконали приєднатися до нас. Викупили її в юнака, який мав на неї вплив. Торгувалася Тітка Беатріс, хоч вона, звісно, не знала, що це насправді Крихітка Ніколь.
— Але ви знали, дорога моя Тітко Лідіє, — зауважив Командор. — Як ви змогли її розпізнати? Мої Очі роками намагалися це зробити.
Чи я правильно розчула нотку заздрощів або й — гірше — підозри? Вирішила пропустити повз вуха.
— У мене є свої методи. І дуже ефективні інформатори, — збрехала я. — Два і два іноді дають чотири. А ми, жінки, хай які короткозорі, часто помічаємо те, що більш широкий чоловічий погляд може проминути. Утім Тітка Беатріс і Тітка Дав знали тільки те, що мають виглядати особливе татуювання, яке бідолашна собі зробила. І, на щастя, вони її знайшли.
— Сама зробила собі татуювання? Гріховна, як усі такі дівчата. На якій частині тіла? — зацікавлено запитав Командор.