— Ще раз спасибі вам за допомогу… — усміхнувся Мрочек.
Нараз, мов по команді, обернулися, зачувши шурхіт. За кущами перед будинком поралась Вероніка, відчищаючи пригорілу каструлю з-під молока.
— Доброго дня, пані Вероніко! — Галина підійшла до неї. — Вранці пригоріло в мене молоко. Не вмію ще давати собі раду з вугільною піччю.
— Вже відчистила, — жінка випросталася, оглянула з виразним задоволенням каструлю, а потім перевела погляд на Галину. В її очах проглядала поблажливість, навіть якась невловима грайливість.
— Доброго дня, пане доктор. Доброго дня, пане капітан.
Желеховський кивнув їй головою, а потім усміхнувся. Видно, був дуже вдоволений своїм молодим життям.
— А таки чудово вичищена. Я завжди мав клопіт з чищенням зброї в офіцерській школі. Жаль, що вас там не було.
Вклонився й попрямував до моря. Хвилинку стежили за ним обоє. Мав атлетичну статуру, хіба що був трохи кремезний. Але ступав легко.
— Може, приготувати сніданок? — спитала Вероніка. — Я принесла свіже печиво. Подумала собі, що так буде краще, хоч ви й казали прийти пізніше.
— Дуже слушно зробили. Спасибі вам, — Мрочек кивнув головою, а потім поклав руку на плече дружини.
6. НАОДИНЦІ З НИМ
Вони піднялися нагору. Мрочек глянув на годинник.
— Уже пів на десяту. За дві з половиною години похорон. Перш за все слід поїхати до містечка. Чи є тут квітковий магазин? Інакше буде зовсім не гаразд: жодного вінка від рідних. У таких провінційних дірах усі на це звертають увагу.
Тадеуш, витираючи рушником голову, підійшов до вікна. Побачив смагляву чоловічу постать, що сходила на гребінь дюни, потім повернула вліво до моря. Якийсь час дивився услід, аж доки чоловік не зник за піщаним, покритим негустими чагарями крутосхилом.
— Цікаво, що він хотів? Сказав, що скоро починає службу, — буркнув молодий лікар. — А чи прогулянка в плавках довкола нашого дому теж входить у коло його службових обов'язків?
— Ти розмірковуєш над тим, чи він справді так полюбляє ранкову купіль саме в цьому місці, що аж затягує її до часу, коли вже треба сидіти за робочим столом, а чи прийшов сюди з якоїсь іншої причини? Плаває добре, але завваж, цей закуток пляжу лежить надто далеко від містечка, а зате близько від… нас.
— І чого б то йому тут купатись?
Знизала плечима:
— Про це у нього поспитай. Я напевне нічого не відповім. Єдине лиш можу сказати, що жалкую…
Вона урвала мову.
— Чого жалкуєш? — відвернувшись від вікна, він підійшов до неї.
— Жалкую, що не подзвонили йому вчора. Має вигляд дуже порядної людини. Думаю, якби ми звірилися йому в усьому, мали б уже спокій, і відразу б інакше все повелося. — Вона подивилася йому просто у вічі. — Тадеку, що ви говорили про моторку? Чому це здалося йому таким дивним? І тобі також? Ти… ти щось думаєш?
— Людина завжди щось думає… — Він знову був біля вікна. — Не розумію, — сказав начеб сам до себе, — чого цьому чоловікові треба було тут зараз? Вдавав, ніби ніщо його не обходить, проте оглядався довкола, ти звернула увагу? І нагодився якраз тоді, коли моторка почала тонути. Це також збіг обставин? Самі лише збіги.
— Але той скелет справжній, — сказала, підійшовши до чоловіка, що стояв нерухомо, вдивляючись у синій небокрай. — Може, він про нього щось знає?
— Тихо… — приклав пальця до вуст, а потім показав ним на підлогу. — Вона там. Може почути… — прошепотів. — Благаю тебе, не згадуймо про нього, коли є найменша підозра, що нас почують. Я повинен обміркувати все, Галинко. Може… може, й ти маєш рацію… Однак спочатку мусимо йти на похорон. Потім обдумаємо. Якби я тільки знав, що він шукав на пляжі так рано? І оглядав моторку після дядькової смерті, ти чула, він сам про це казав. Ходив отут, розпитував людей, розмовляв з Гольдштейном і Веронікою і, мабуть, з іншими сусідами. Нічого про це не знаємо. Звичайно, йому необов'язково нам про все розказувати. Міліція завжди мусить складати протокол, якщо хтось трагічно загине. Це ясно. Однак чому капітан цікавиться й далі цією справою?
— Звідки ти взяв, що цікавиться? Прийшов сюди зранку, — це й справді міг бути збіг обставин. Він такий засмаглий, що, певно, багато часу проводить на пляжі. Та й плаває добре, чи не так? А що виявився недалеко в той час, це мене не дивує. І коли хоче щодня поплавати, то мусить використовувати для цього час перед тим, як заступити на службу. Не піде ж він на пляж у робочі години.
— Воно то так….
Все-таки Тадеуш не заспокоївся.
— Голову на відсіч даю, що за кілька хвилин він засяде в себе за столом, — сказала Галина, — і забуде, що бачив нас коли-небудь.